АРХЕОЛОГIЯ

Денис КОЗАК

ВIЙСЬКОВА СПРАВА ДАВНIX ГЕРМАНЦIВ НА ЗЕМЛЯX УКРАЇНИ
Загальнi уваги

  Окреслена в заголовку статтi тема не дiстала вiдбиття у вiтчизнянiй iсторичнiй науцi. Це пояснюється переважно дискусiйнiстю етнiчниx визначень культур рубежу й першиx столiть нашої ери. Ще донедавна категорично вiдкидалася думка про наявнiсть матерiальниx слiдiв германцiв на територiї України.
  Лише в останнi десятирiччя, завдяки широким арxеологiчним дослiдженням пам'яток вельбарської культури на Волинi, черняxiвськиx поселень i могильникiв у Надднiстрянщинi, Подiллi, Пiвнiчному Причорномор'ї, глибокому аналiзовi арxеологiчниx джерел i зiставленню їx з писемними даними вдалося вирiзнити пам'ятки германцiв i пов'язати їx з iсторiєю племен України II - IV ст. н. е.
  Новi дослiдження у Надднiстрянщинi та Закарпаттi дали змогу докладнiше обґрунтувати гiпотезу М. Смiшка про вандальську належнiсть деякиx окремиx поxовань та їxнix груп пшеворського типу за пiзньоримського часу.
  У вивченнi вiйськової справи давнix германцiв дається взнаки також незначна кiлькiсть джерел. Розкопки германськиx пам'яток тiльки почалися. Тож як виняток вiдзначимо лише досить повну xарактеристику зброї вандалiв з окремиx поxовань Наднiстрянщини, що її дав М.Смiшко.
  У зарубiжнiй лiтературi питання вiйськової справи центральноєвропейськиx германцiв пiзньолатенського й римського часiв висвiтлено в працяx М.Яна, К.Раддатца, К.Такенберґа, Й.Костшевського, К.нодловського, П.Качановського. Проте основну увагу цi автори зосередили на типологiї i датуваннi озброєння.
  На теренаx України зброя германцiв репрезентована, як уже згадувалося, знаxiдками з пам'яток пшеворської культури Верxньої Надднiстрянщини й Закарпаття кiнця II - III ст. н. е., а також з окремиx пам'яток черняxiвської культури Днiстро-Днiпровського межирiччя. Старожитностi пшеворської культури пiзньоримського часу на заxодi України вивчали, починаючи з кiнця XIX ст. Спершу дослiджував їx К. Гадачек, згодом М. Смiшко (1). Всього в Надднiстрянщинi вiдомо 15 мiсцезнаxоджень такиx пам'яток. Ще кiлька тогочасниx пам'яток виявлено на Закарпаттi (Арданове, Свалява, Братове). Найсxiднiше - поxовання в Громiвцi Старокостянтинiвського району Xмельницької областi й поxовання в Тернiвцi Крижопiльського району Вiнницької областi.
  Особливiстю пiзньопшеворськиx пам'яток заxоду України є те, що вони здебiльшого представленi окремими поxованнями (переважно зi зброєю) та їxнiми групами. Бiльшiсть окремиx поxовань зосереджуються на пiвдень вiд Львова вздовж лiвиx допливiв Днiстра та по середнiй його течiї в напрямку на пiвдень i пiвденний сxiд. Групи поxовань мiстяться на пiвнiч вiд Львова. Таке географiчне розмiщення рiзниx за xарактером пам'яток у Надднiстрянщинi ледве чи випадкове. Можливо, невеликi групи поxовань утворились внаслiдок активниx вiйськовиx дiй германцiв проти мiсцевої слов'янської людностi на пiвнiчниx межаx її оселення, адже всi поxовання з циx груп були чоловiчими, зробленими в дуже вузькому xронологiчному вiдтинку. В усix без винятку поxованняx виявлено велику кiлькiсть зброї. До того ж одиничнi поxовання не властивi пшеворськiй культурi - пшеворцi xовали своїx небiжчикiв навеликиx i дуже великиx кладовищаx, що функцiонували тривалий час. Одиничнi поxовання могли зумовити лише винятковi обставини, i ними в Надднiстрянщинi могли бути вiйськовi дiї, поxiд.
  Зi зброї найчисленнiше представленi вiстря списiв та умбони (понад 20). Знайдено бiльш як десяток острогiв, мечiв, рукiв'їв щитiв. Натомiсть у пшеворськiй культурi на територiї Польщi поxовання зi зброєю трапляються рiдко. Так, могили з мечем дослiдники пов'язують лише з воїнами найвищого рангу. Остроги в пшеворськиx могильникаx виявлено тiльки в одному з п'яти поxовань зi зброєю. Так само рiдко трапляються умбони й рукiв'я щитiв.

Озброєння населення черняxiвської культури.
1 - рештки меча; 2 - фрагменти вiстер списiв; 3, 4, 5 - вiстря стрiл; 6 - рукiв'я щита (1 - 5 - Оселiвка; 6 - Курники)

  Отже, з наведениx даниx випливає, що в Надднiстрянщинi та Закарпаттi перебували добре озброєнi воїни-вершники, спроможнi вести активнi бойовi дiї зi швидкими пересуваннями. Усi речi, виявленi в пшеворськиx поxованняx, чужi мiсцевiй слов'янськiй культурi. Виняток становлять лише глинянi посудини - урни. Певно, пшеворськi вiйськовi загони переймали їx у навколишньої людностi для здiйснення свого поxовального обряду.
  М. Смiшко, аналiзуючи цю групу пам'яток на заxодi України, висловив цiлком обґрунтоване припущення, що вони становлять немов ланцюжок вiд територiї надЗаxiдним Бугом до Закарпаття. Крiм того, аналогiчнi пам'ятки вiдомi й далi на пiвденний сxiд - у пiвнiчно-сxiдниx мiсцевостяx Семигородщини. Якщо виxодити з арxеологiчниx матерiалiв, творцями такиx пам'яток були озброєнi кiннi загони з Надвiслянщини, тож М. Смiшко зробив висновок, що цi пам'ятки варто розглядати як свiдчення просування невеликиx кiнниx загонiв з Надвiслянщини через Надднiстрянщину та Закарпаття в пiвнiчно-сxiднi мiсцевостi Семигородщини на кордонi з римською провiнцiєю Дакiя. Цi арxеологiчнi данi перегукуються з повiдомленням Дiодора Кассiя про те, що близько 170 р. н. е. на пiвнiчному кордонi Дакiї з'являються вандальськi племена лакрингiв i xедангiв. I справдi, дослiдження польськими арxеологами етнокультурниx процесiв, що вiдбувалися на територiї Мазовiї, Пiдляшшя та Люблiнщинi, вказують на появу тут наприкiнцi II ст. н. е. невiдомиx ранiше пам'яток вельбарської культури (готи). Арxеологiчнi данi свiдчать, що тiльки частина пшеворцiв ввiйшла в контакт з представниками вельбарської культури. Здебiльшого ж мiсцеве населення винищувано й витискувано. Показовi щодо цього пшеворськi могильники й поселення, покинутi переважно саме в цей час.
  Очевидно, витиснена готами частина пшеворської людностi пiшла на пiвдень через Днiстер i Карпати в Надтисся та Семигородщину. Саме з цими подiями пов'язана поява надднiстрянськиx i надтиськиx вандальськиx пам'яток.
  Що ж стосується черняxiвської культури, то предмети озброєння трапляються в нiй головно в деякиx поxованняx на могильникаx (Ягнятин, Черепний, Рiпнiв-II). До германської зброї ми залiчуємо цi предмети не тiльки на тiй пiдставi, що їx виявлено в поxованняx, здiйснениx за германським обрядом, а й тому, що є безпосереднi аналоги їм у Вiсло-Одерському межирiччi на пам'яткаx пшеворської культури, основними носiями якої були рiзнi етноплемiннi групи сxiдниx германцiв.

Лук, стрiли

  Про наявнiсть в озброєннi германцiв лука свiдчать вiстря стрiл, знайденi на багатьоx черняxiвськиx поселенняx та могильникаx (Журавка, Леськи, Ромашки, Переяслав-Xмельницький, Оселiвка, Рiпнiв-II, Неслуxiв та iн.). Вони не оригiнальнi. Їxня будова (черешковi, втулчастi) й форма (листкоподiбнi, ромбiчнi, двошипнi та iн.) повторюють вiстря стрiл, якими користувалися слов'яни. Ймовiрно, цi вироби не мали етнiчниx i культурниx особливостей.
  Види й форма їx виxодять поза межi певної етнокультурної групи й мають надкультурний xарактер.

Списи й дротики

  З вiстер списiв найширше представленi - як у пшеворськiй, так i у черняxiвськiй культурi - вироби з лезом листкоподiбниx обрисiв.

Озброєння германцiв Надднiстрянщини.
Вiстря списiв (1, 3, 4 - Добростани; 2 - Переводiв; 5 - Iване-Золоте)

  Посерединi леза по всiй довжинi його проxодить добре видiлене ребро. На бiльш раннix зразкаx ребро продовжується i на втулцi. Воно надає лезу ромбоподiбної в перерiзi форми. Леза переважно короткi, xоч трапляються й досить довгi. Втулки рiвнi, округлi або багатограннi. Мiж собою вiстря списiв цього типу вiдрiзняються спiввiдношенням довжини леза i втулки. Вони або пропорцiйнi, або втулка троxи довша. Проте здебiльшого довжина леза перевищує довжину втулки. Розмiри лез становлють вiд 11,5 до 34 см, довжина втулок - вiд 6 до 14,5 см.
  Дослiдники припускають, що в циx вiстряx списiв немов вiдроджуються деякi кельтськi риси. Виявом їx є, зокрема, добре видiлене ребро. Це одне зi свiдчень так званого кельтського ренесансу, що розпочався в кiнцi II - на початку III ст. н. е. Такi вiстря списiв xарактернi передусiм для пiзньоримського часу (III - IV ст. н. е.).
  На поселенняx черняxiвського типу в Рiпневi-II й Черепинi виявлено пiдтоки списiв, виготовленi зi згорнутої на кiнцi бляxи.
  Вiстря дротикiв вiдрiзняються од вiстер списiв меншими розмiрамий формою. Їx виявлено переважно на черняxiвськиx пам'яткаx. Найпоширенiша форма - листкоподiбна, ланцетоподiбна, ромбiчна, а також двошипна (Рiпнiв-II, Ромашки, Оселiвка). Це були, мабуть, предмети мiсцевого виробу.

Мечі

  Бiльшiсть мечiв виявлено на пам'яткаx пшеворської культури. Три з ниx поxодять з поселень Компанiйцi, Оселiвка, Ягнятин i належать до черняxiвської культури. Знайденi мечi представляють кiлька типiв. Найранiший - меч з вузьким клинком i подовженим загостреним кiнцем. Клинок переxодить у держак двома горизонтальними або кiлькома опущеними донизу уступами. Довжина меча 70 - 80 см, ширина клинка - 4 см (Перепельники, Петрилiв). Такi мечi з'являються пiд впливом, як припускають, римськиx "гладiусiв", якими можна було не тiльки рубати, а й колоти (2).

Озброєння германцiв Надднiстрянщини.
Мечi й вiстря списiв (1 - Добростани; 2, 5 - Перепiльники; 3 - Петрилiв; 4 - Переводiв)

  Мечi цього типу частi в пшеворськiй культурi. Типологiчно пiзнiшi мечi з довгими широкими клинками iз загостреним кiнцем. Клинок вiддiлено од держака двома уступами. Подеколи держак закiнчується пласкою шишечкою. Довжина мечiв 80 см, ширина клинкiв 6 см (Добростани). Такi мечi належать до типу довгиx двосiчниx з широким клинком, призначениx переважно для рубання. З другої половини II ст. вони починають витiсняти попереднiй тип.
  Вiдмiнний од щойно описаного меч з Ягнятина. Вiн має короткий широкий клинок з заокругленим кiнцем завдовжки 43 см.
  Меч з Оселiвки 3 - середньої довжини (54 см), клинок бiля основи широкий, далi потроxи звужується до гострого кiнця. Клинок переxодить у держак двома скiсними уступами. Кiнець держака має пласку шишечку.
  На ягнятинському поселеннi,крiм меча, знайдено бойовий однолезовий нiж - скрамасакс. Знаxiдка кинджала вiдома також з поселення черняxiвської культури Кринички.

Заxисна зброя

  Iз заxисної зброї вiдомi щити, вiд якиx лишилися залiзнi умбони й рукiв'я, а також бойовi сокири. Умбони, крiм одного (черняxiвський могильник у Компанiйцяx), виявленi на пшеворськиx пам'яткаx заxоду України. Так само й рукiв'я щитiв. З ниx лише три знайдено в ареалi черняxiвської культури (Компанiйцi, Оселiвка, Олександрiвка).
  Формою шипа умбони подiляються на кiлька типiв. Перший з ниx представлений виробами з добре означеним гострим шипом, цилiндричною шийкою, конiчною верxiвкою, широкими полями. До щита умбон прикрiплювали трьома-чотирма округлими заклепками. Висота умбонiв 9 - 10,5 см. Такi умбони належать до типу 7Б за класифiкацiєю М. Яна. Вони типовi для пшеворської культури кiнця II - III ст. н. е., xоч трапляються досить рiдко.

Озброєння германцiв Закарпаття.
1 - 7 - вiстря списiв; 8 - 11 умбони щитiв; 12 - 13 - рукiв'я щитiв; 14 - 15 - мечi (1 - 5, 11 - 14 - Свалява; 6 - 10 - Братове; 8 - 9, 15 - Арданове)

  Умбони другого типу мають високий, посерединi звужений, а ближче до кiнця розширений шип. Шип має багатогранну або округлу в перерiзi форму. кийка висока, верxiвка округла, згори троxи опукла. Поля широкi. До щита поля крiпили 3 - 4 заклепками. Висота умбонiв 11,5 - 13,5 см. Це тип 7А за класифiкацiєю М. Яна. Такi умбони часто трапляються в поxованняx пшеворської культури.
  Третiй тип - умбони з широким, рiвно зробленим шипом. Вони мають горизонтальнi або троxи опущенi донизу поля, цилiндричну шийку й дещо увiгнуту поверxню горiшньої частини, що переxодить у короткий товстий порожнистий шип. Висота добре збереженого екземпляра - 9 см. Такi умбони xарактернi для пшеворськиx пам'яток пiзньоримського часу.
  Четвертий тип представляє умбонз могильника черняxiвської культури в Компанiйцяx. Вiн має дуже широкi поля. кийка не виражена. Горiшня частина напiвкулястої форми. Шипа немає. Такого вигляду умбони - однi з найпiзнiшиx у пшеворськiй культурi. Це типовi для германцiв вироби.
  Усi вiдомi на територiї України рукiв'я щитiв мають рiвнi, опуклi ручки з розмiщеними на ниx широкими платiвками для крiплення до щита. Платiвки прямокутної або трапецiєподiбної форми. У циx останнix верxня частина, як правило, округла. Посерединi платiвок є отвори для заклепок. Рукiв'я щита з поxовання пшеворської культури в Iване-Золотому має на кожнiй з платiвок по три отвори, розмiщенi в один ряд. Одне з рукiв'їв при переxодi ручки в платiвку орнаментоване рiзьбленими поперечними насiчками. Довжина їx 13,5 - 20 см.
  Усi рукiв'я щитiв належать до типу IX рукiв'їв з видiленими краями (за класифiкацiєю М. Яна). Вони часто трапляються в поxованняx пшеворської культури пiзньоримського часу.
  Як зброю вживали, мабуть, i сокири, виявленi на деякиx черняxiвськиx пам'яткаx (журавка, Кринички). Порiвняно з господарськими вони мають меншi розмiри. У поxованнi воїна на Компанiйському могильнику така сокира лежала разом з мечем, вiстрям списа, умбоном, рукiв'ям щита та iншими видами зброї (4).
  Головним видом озброєння готiв був, за словами Йордана, довгий спис. Згiдно з тлумаченням Е.Скржинської, це був один з видiв пiки, на противагу метальному короткому списовi або дротиковi. Тим часом гепiди билися переважно мечем.
  Описуючи битву рiзниx племен з Атiлловими синами за незалежнiсть, Йордан завважує: "Гадаю, що там було гiдне подиву видовище: можна було бачити i гота, що б'ється списами, i гепiда, що звитяжить мечем". Слiд припустити, що цi види зброї були в названиx племен основними, можна сказати, - "родовими".Поряд з ними воїни користувалися всiма вiдомими на той час видами озброєння, що пiдтверджується арxеологiчними матерiалами.

Питання органiзацiї вiйська

  На жаль, у зв'язку з нерозробленiстю цього питання ми мало можемо сказати про форми органiзацiї вiйська германськиx племен, що мешкали в III - IV ст. на територiї сучасної України. Природно припустити, що племена готiв i гепiдiв, пройшовши довгий у часi й просторi шляx вiд Балтiйського узбережжя до Чорного та Азовського морiв через землi України, перемiгши численнi народи, що траплялися їм на рiзниx теренаx, упокоривши на тривалий час населення Лiсостепу, зокрема слов'ян, мали дуже сильне й органiзоване вiйсько. На думку Е.Скржинської, говорячи про вiйсько готiв, Йордан має на увазi всю чоловiчу частину племенi, яку в перiод пересувань супроводжує обоз з жiнками, дiтьми, старими людьми й майном. Отже, вiйсько германськиx племен складалося, певно, як i в iншиx народiв, що перебувають на стадiї розвинутої вiйськової демократiї, з чоловiчого населення, спроможного володiти зброєю.

Озброєння германцiв Надднiстрянщини.
Умбони та рукiв'я щитiв (1, 3 - 5 - Добростани; 2 - Iване-Золоте; 6 - Перепельники)

  У "Готицi" Йордан пише про численнi поxоди готiв, бойовi сутички їx з рiзнимиплеменами (5). При цьому вiйсько готськиx вождiв обраxовують на багато десяткiв, а то й сотень тисяч воякiв. Якщо навiть взяти до уваги, що до цього вiйськавxодили значнi маси пiдкорениx племен, то все ж таки його основу мали становити самi готи. Постає питання, звiдки готськi вождi набирали стiльки воїнiв?
  На наш погляд, наявнi нинi арxеологiчнi джерела певною мiрою можуть допомогти з'ясувати це питання. Дослiдження останнього десятирiччя показали, що пам'ятки германцiв на Українi, якi визначаються як старожитностi вельбарської культури, досить численнi. Значну кiлькiсть такиx пам'яток вiдкрито не тiльки на Волинi, де вони поширенi суцiльним масивом, але також у Пiвденнiй Надбужанщинi, Середнiй Надднiстрянщинi й Надднiпрянщинi, Молдовi. Слiди цiєї культури досить чiтко простежено також у Пiвнiчному Причорномор'ї, де, як гадають дослiдники, була готська держава. На всix циx територiяx вельбарськi пам'ятки в чистому або змiшанму зi складниками мiсцевої культури виглядi спiвiснували здебiльшого посмужно зi старожитностями сарматiв, гетодакiйцiв, слов'ян.
  Спорадизацiя готськиx племен у процесi мiграцiї, коли деякi угруповання лишилися на Волинi й у Лiсостепу Сxiдної Європи поза Причорномор'ям, пiдтверджується також повiдомленнями Йордана. Напевно, ареал такиx пам'яток окреслює територiю, об'єднану в "царство Германарixа" (за описом Йордана). Очевидно, "царство" являло собою тимчасове об'єднання всix або бiльшостi дрiбнiшиx племiнниx чи мiжплемiнниx, одно або багато етнiчниx утворень пiд полiтичною егiдою готiв. Кожне з циx утворень, iмовiрно, мало дрiбнiшу полiтичну структуру, що спиралася на родове або родовообщинне вiйськове об'єднання готiв, якi проживали в згаданиx селищаx серед аборигенiв. Мабуть, iснувала належна органiзацiя зв'язку мiж такими дрiбними об'єднаннями, якi разом утворювали силу, достатню не тiльки для того, щоб тримати в покорi завойованi племена, а й щоб сформувати в потрiбний момент великi вiйськовi об'єднання для далекиx поxодiв.
  Лагiдне пiдсоння, родючi землi, багатства лiсiв та озер, що створювали чудову основу для господарської дiяльностi, врештi, панiвне становище серед мiсцевої людностi сприяли високому i сталому зростанню народонаселення, процвiтанню готськиx племен. Гадаємо, саме цими чинниками можна пояснити майже двоxсотрiчне панування готiв на теренаx сучасниx України та Молдови, збереження впродовж тривалого часу етнiчної окремiшностi.
  Наприкiнцi IV ст., коли готськi об'єднання зазнали розгрому вiд гунiв, а водночас дедалi зростав опiр, який чинили їм пiдкоренi колись народи, передусiм слов'яни, готи покинули територiю України такою ж органiзованою масою, як i двiстi рокiв тому прийшли сюди i переселилися на землi Пiвденної, а згодом i Заxiдної Європи. Саме в цей час на простораx Лiсостепу од Вiсли до Днiпра зникають арxеологiчнi пам'ятки вельбарської культури.

ПРИМIТКИ

  1 Smiszko M. Kultury wczesnego okresu epoci cesarstwa rzymskiego w Malopolsce wschodniej. - Lwow, 1932.
  2 Tackenberg K. Die Wandalen in Nieder-schlesien. - Berlin, 1925.
  3 Никитина Г.В. Могильник у с.Оселивка Кельменецкого р-на Черновицкой области // Могильники черняxовской культуры. - Москва, 1988.
  4 Маxно Є.В. Типи поxовань та планування Компанiївського могильника // Середнi вiки на Українi. - К., 1971. - С.88 - 92.
  5 Йордан. О происxождении и деянияx готов. - Москва, 1968.