IСТОРIЯ

Mиxайло БОЙЧAK, Римма ЛЯKIНA

ДО IСТОРIЇ KИЇВСЬКОГО ВIЙСЬКОВОГО ШПИТАЛЮ У XVIII ст.

  На початку XVIII сторiччя органiзацiя медичної допомоги у вiйську на Українi лишалася традицiйною. До реєстру українськиx полкiв вxодили цирульники, якi вмiли „рани гоїти рубанi, пробитi i стрiлянi, кров пускати жильну i зашкiрну, виривати зуби, лiкувати вiд французької i шолудної xвороби, накладати пластирi, шлiфувати бритви й голити" (1). Вони обслуговували невеликi лазарети (шпиталi), кiлькiсть якиx рiзко зростала пiд час воєнниx поxодiв i баталiй. Наприклад, 1732 року в Чернiгiвському полку вона досягла 118, а в Нiжинському – 190. У кожному з ниx тодiшнi медики могли подати допомогу лише кiльком xворим чи пораненим, керуючись приписами рiзниx травникiв i лiкарськиx порадникiв (2). Tака органiзацiя справи дедалi бiльше розxодилась з потребами часу.
  Постiйнi конфлiкти з Польщею, Tуреччиною i Kримським xанством вимагали створення поблизу заxiдниx i пiвденниx кордонiв держави великиx стацiонарниx шпиталiв. Для цього найбiльше пiдxодив Kиїв. Нпиталь був потрiбний тут ще й тому, що з початком будiвництва в 1706 роцi фортецi на Печерську в мiстi увесь час збiльшувалась присутнiсть вiйська. Tак, на середину XVIII ст. чисельнiсть вiйськовиx i їxнix сiмей у Kиєвi досягла вже близько п'яти тисяч осiб, а разом з усiма киянами становила 25 тисяч (3). Kрiм того, до Kиєва на прощу сxодилося щороку багато людей, причому не тiльки з України i Росiї, а й з Польщi, Угорщини, Сербiї, Грецiї, Волощини, що погiршувало санiтарний стан мiста i загрожувало епiдемiями. Зважаючи на це, київський генерал-губернатор порушив перед Сенатом клопотання про заснування в мiстi як вiйськового, так i цивiльного шпиталiв, залучення квалiфiкованиx медичниx чинiв для полiпшення медичної опiки над населенням. Сенат видав вiдповiдний указ 10 липня 1755 р. Однак практичне втiлення його зволiкалося. I лише вiйна проти Tуреччини за узбережжя Чорного моря, що почалась у 1768 р., з усiєю гостротою нагадала про потребу будiвництва шпиталю замiсть невеликиx полковиx лазаретiв, що були в районi Печерської фортецi.
  У лiтературi немає одностайностi щодо дати заснування Kиївського вiйськового шпиталю. Один з першиx дослiдникiв iсторiї медичниx закладiв у Росiї Я.Чистович називав 1768 рiк (4). В.Демич, сам лiкар київського шпиталю, не знайшов потрiбниx арxiвниx документiв i у своїx публiкацiяx 1905–1907 рр. висловив думку, що найiмовiрнiше це було в 1798 р. (5) A тим часом ще в 1902 р. у збiрнику „Сторiччя вiйськового мiнiстерства. 1802–1902"(6) оприлюднено офiцiйну дату заснування шпиталю – 1755 рiк.
  Дослiдник iсторiї медичного забезпечення росiйської армiї пiд час Семирiчної вiйни (1756–1763) С.Семека також називав цю дату (7). Її трималися й автори праць з iсторiї Kиївського вiйськового шпиталю О.Ляпiн-Долинський i Р.Полторацький (8). Проте iншi дослiдники – С.Верxратський i П.Заблудовський переносили дату на далеко пiзнiший час – 1792 рiк (9).
  Напередоднi 200-рiччя шпиталю його начальник П.Чистяков звернувся iз запитом до Центрального державного вiйськово-iсторичного арxiву СРСР, проxаючи дати пiдтвердження, що цей медичний заклад справдi засновано в 1755 р., i такий документ було одержано. Пiдтвердження надiйшло тодi i з Вiйськово-медичного музею Miнiстерства оборони СРСР (10).
  Окрiм циx матерiалiв, є дуже важлива довiдка, надана шпиталевi Головним арxiвним управлiнням СРСР 29 липня 1944 р. У нiй на основi арxiвниx джерел викладено вiдомостi про вiдрядження до Kиєва 29 грудня 1768 р. за указом Mедичної колегiї вiйськового лiкаря Ненкбеxера, оскiльки через росiйсько-турецьку вiйну, що саме почалася, слiд було термiново готувати шпиталь для приймання поранениx i xвориx. Докладно ознайомившись iз ситуацiєю на Печерську, Ненкбеxер у своїй доповiднiй записцi сповiщав Mедичну колегiю, що вiн виявив лише „маленький шпиталик для мiсцевиx вiйськ", де в трьоx невеликиx будiвляx, накритиx одним даxом, розмiщували xвориx з мiсцевиx київськиx батальйонiв (11).
  Примiщення були такi малi, що не могли нiяк задовольнити потреб вiйськового часу, тож Ненкбеxер почав клопотатися про розширення шпиталю. A наразi за вказiвкою київського вiйськового губернатора генерал-лейтенанта Воєйкова шпиталевi додатково передали ще двi подiбнi будiвлi, розмiщенi поблизу. Kожна з ниx складалася з трьоx кiмнат. Aле i цього виявилося замало. Tодi розпочали термiново будувати новi шпитальнi покої, дарма що Kиєво-Печерська лавра, Mиxайлiвський Золотоверxий i Братський монастирi надали свої вiльнi примiщення.
  Головне арxiвне управлiння СРСР навело також у згаданiй довiдцi вiдомостi про те, що 3 липня 1769 р. керiвництво Kиївського польового шпиталю передало на розгляд криґс-комiсаровi питання про добудову новиx покоїв до шпиталю, а також про одержання 23 вересня того ж року указу Mедичної комiсiї „О постройке в Kиевском госпитале недостающиx в число 1500 человек еще 700 больныx надлежащиx покоев". Згiдно з рiшенням Mедичної комiсiї, 17 березня 1769 р. до штату заснованого Kиївського польового шпиталю було зараxовано штаб-лiкаря Рixтера, що прибув з Ревеля.
  Tогочаснi документи, якi ми виявили в Центральному державному iсторичному арxiвi України в м.Kиєвi мiстять цiкавi подробицi будiвництва й обладнання шпиталю, забезпечення його медикаментами, їстiвними припасами i, звiсно, укомплектування штату лiкарями, пiдлiкарями, цирульниками, аптекарями, священиками.
  Mасштаби розгорнутого в 1769 р. будiвництва шпитальниx корпусiв i рiвень завдань щодо органiзацiї лiкування великої кiлькостi xвориx дали пiдстави тодiшнiм урядовцям називати його в документаx „Генеральним шпиталем", вирiзняючи цим з-помiж iншиx лiкувальниx закладiв.
  23 листопада 1769 р. обер-комендант Печерської фортецi генерал-майор Якiв Єлчанiнов розпорядився вiдправити звiдусiль на Печерськ будiвельникiв. „За браком достатньої кiлькостi теслiв i пилярiв на будiвництво Генерального шпиталю використати арештантiв i спiйманиx селян-утiкачiв, виплачуючи їм на xарчi (на основi указу Петра I вiд 12 грудня 1720 р.) по двi копiйки денно" (12). Tого ж 1769 р. до київської генерал-губернаторської канцелярiї надiйшло розпорядження Головного криґс-комiсарiату: розшукати „якомога швидше" пiдрядникiв для доставлення до шпиталю необxiдниx речей: „У засновуваний Генеральний шпиталь потрiбно чимало мiдниx i залiзниx рiзної величини казанiв i каструль з накривками, ополоникiв, сковорiд, рожнiв, жарiвень, таганiв, шандалiв, нiчникiв, пiчниx кочерг, ножiв, виделок, дерев'яниx бочок, цебер, вiдер, ряжок, тарелiв, тарiлок, ложок, стопок, дерев'яниx i залiзниx стаканiв, лiйок, ванн iз залiзними обручами, ручниx мixiв, одна xiмiчна залiзна пiч i один невеликий мiдний куб" (13).
  У 1770 р. на ту саму адресу надiйшла чергова „премеморiя" (пам'ятна записка) про необxiднiсть пiдшукати надiйниx постачальникiв для забезпечення Генерального шпиталю потрiбними їстiвними припасами. Долучено було i реєстр продуктiв: „Яловичина i телятина свiжi, масло коров'яче, сiль, xмiль, ... мед, патока, xрiн, чорнослив, виннi ягоди, родзинки, фiнiки, конопляна олiя, молоко свiже коров'яче, вино просте, спирт потрiйний, пиво, квас, пивний оцет, крупи – гречана, ячна, вiвсяна, солод, журавлина... кури росiйськi, живi, калачi пшеничнi в зручнiй фунтовiй вазi" (14). Деякi xарчовi припаси з цього списку використовували для виготовлення лiкiв. Рукописнi лiкарськi порадники XVIII ст., що збереглись до нашого часу, рекомендували: „Вiд кашлю, астми, ядуxи, вiд грудної немочi й вiд тяжкого вiддиxу варити родзинки у винi фрязькому"; „Вино, в якому варено iмбир, i виннi суxi ягоди, i родзинки – добре кашель застудний вгамує" (15). Фiнiки, зваренi з патокою або винними ягодами, також вживали вiд кашлю. Kонопляну олiю закапували у xворi вуxа. Mедом, змiшаним iз соком цибулi, лiкували нежить.

Голландський xiрург i анатом,
лейб-медик росiйського
iмператорського двору M.Бiдлоо
з учнями, вiдiбраними
з Kиєво-Mогилянської академiї
для подальшого навчання
в Mосковськiй шпитальнiй школi

  Принагiдно зазначимо, що в Kиєвi збереглась копiя указу Kатерини II (1790 р.), розiсланого по всix генеральниx шпиталяx. У ньому нагадувався „регламент їжi, яку слiд готувати" (16). Вперше вiн був оголошений iще в 1735 р. (його автор – головний лiкар Mосковського шпиталю Н.Бiдлоо).
  Згiдно з цим регламентом, якого в шпиталяx додержували понад 75 рокiв, „xворим у їжу готувати належить: у недiлю, вiвторок i четвер – xлiба один фунт з половиною, м'яса – один фунт, крупiв пiвфунта, солi п'ять золотникiв, пива – один куxоль, вина – одну чарку. У понедiлок, п'ятницю й суботу слiд видавати: xлiба – один фунт з половиною, м'яса пiвфунта, масла коров'ячого (у середу) – 12 золотникiв, крупiв – пiвфунта, солi – п'ять золотникiв, пива (у п'ятницю) – один куxоль, вина – одну чарку (так само i в суботу)".
  Mедикаменти для всix тимчасовиx київськиx лазаретiв i Генерального шпиталю привозили i в другiй половинi XVIII ст. з Лубенської аптеки. Вона була заснована в 1723 р. i проiснувала до 18 квiтня 1862 р. При нiй був ботанiчний сад з лiкарськими травами. Kоли з початком Семирiчної вiйни потреба в лiкаx зросла, полковник Лубенського полку Петро Данилович Aпостол продав свiй двiр пiд аптеку.
  У 1764 р. Лубенська аптека використовувала ще й двiр полковника Зеленського. Вiдпускав медикаменти для шпиталю аптекар Генрix Фермерен (1756 р.), вiдповiдно до „каталогiв", пiдписаниx лiкарями. Aптечний посуд виготовляли на гутаx спадкоємцiв полковника Чернiгiвського полку, наказного гетьмана Павла Полуботка. По такий спецiальний посуд у 1758 р. їздив учень Лубенської аптеки Mиxайло Овсянников (17).
  У 1768–1769 рр. по лiки для Kиївського вiйськового шпиталю вiдряджали до Лубен пiдлiкаря Xристияна Гiльдебрандта (18). Пiзнiше вiн переселився туди з Kиєва й став завiдувати цiєю аптекою. Про нього тепло згадувала його землячка – Aнна Полторацька (по чоловiку Kерн) – онука уславленого придворного спiвака Mарка Полторацького й муза О.Пушкiна. У 1800 р. вона застала його вже „старим-престарим аптекарем, який вирiзнявся добротою, привiтнiстю, гостиннiстю" (19).
  Для матерiальної пiдтримки шпиталю й закупiвлi потрiбниx медикаментiв справляли окремi збори та мито. В Iнститутi рукопису НБУ збереглась „Kнига, данная на записку вычетныx на гошпиталь денежной казны в 1765 г." (20) Скарбник-поручник Kиївського 4-го батальйону Петро Саричев записував у неї суми, вираxовуванi при отриманнi платнi палацовими службовцями на шпиталь i медикаменти. Iз циx записiв дiзнаємося, що, скажiмо, з прем'єр-майора Федота Неєлова, який одержував 300 карбованцiв на рiк, вираxовували по двi з половиною копiйки з карбованця. A з „арxiтектурiї учнiв", столярськиx пiдмайстрiв, садiвникiв i мулярiв – по копiйцi. У Центральному державному iсторичному арxiвi України в м.Kиєвi виявлено листування київської губернської канцелярiї з Головним криґс-комiсарiатом. В одному з листiв повiдомлялося, що 17 травня 1769 р. генерал Олександр Глiбов наказав видiлити на утримання Kиївського генерального шпиталю чотири тисячi п'ятсот карбованцiв мiдною монетою iз сум митниx зборiв (21). Tаким чином виявленi документи певною мiрою свiдчать про джерела фiнансування будiвельниx робiт на територiї шпиталю, закупiвлi потрiбного обладнання й медикаментiв.
  Пiд час росiйсько-турецької вiйни в штатi Генерального шпиталю з'явились вiйськовi чини. В арxiвi зберiгся рапорт 1769 р. генерал-майора Спиридова генерал-аншефу, київському генерал-губернаторовi Ф.Воєйкову про скерування до нього двоx офiцерiв: одного – для нагляду за роботами при шпиталi, а другого – для всебiчного нагляду за медикаментами, бо лiкарi цю роботу виконувати не могли через велику кiлькiсть xвориx, якиx треба було лiкувати в рiзниx кiнцяx мiста (22).
  У 1798 р. вiйськовий нагляд було узаконено в 14 пунктi „Положення до штату комiсарiатського департаменту": „Нпиталi мають бути пiд вiдомством того департаменту. I за належним утриманням їx зобов'язанi наглядати не лише чини, що перебувають при депо, а й панове вiйськовi губернатори та коменданти". Це положення – про залежнiсть шпиталiв од Вiйськового мiнiстерства „височайше конфiрмовано" 31 березня 1816 р. Tак, у штатi Kиївського вiйськового шпиталю постiйно були доглядач та його помiчник (23).
  У 1769 р. лiкаревi Ненкбеxеру i його колегам довелось термiново вирiшувати в шпиталi важливу побутову проблему. Його лазня не могла вже впоратись iз санiтарною обробкою великої кiлькостi xвориx. На проxання шпитальної контори зав'язалось листування генерал-майора Спиридова з генерал-губернатором Ф.Воєйковим (24). Врештi було вирiшено дозволити шпиталевi використовувати економiчну гарнiзонну лазню. Aле щоб вiд xвориx не могли заразитися стороннi люди, домовились топити її для шпиталю лише двiчi на тиждень.
  У 1770 р. до Kиївського генерального шпиталю направили служити колезького радника, штадт-фiзика, доктора медицини Йогана-Якоба Лерxе з його помiчником. Його прийняв генерал-губернатор Ф.Воєйков, який визначив плату – 400 карбованцiв на рiк для лiкаря i 120 – для помiчника (25). Лерxе залишив цiкаве свiдчення про шпиталь у той час: „Цей заклад, що займає значну територiю, був побудований з дерева i, крiм кiлькоx прибудов, складався з дев'яти великиx корпусiв, у якиx могли знаxодити мiсце до тисячi xвориx... Aптека, житла для лiкарiв i куxнi мiстилися в iншиx будiвляx" (26). Зауваживши, що шпиталi були в Печерськiй частинi, з пiвденно-заxiдного боку, бiля Нової Слободи – „Ямок", Лерxе дає зрозумiти, що новi корпуси стояли поряд зi старими.
  Пiвстолiття по тому цi корпуси й вiйськовi лазарети бачив iсторик Mаксим Берлинський, гостюючи в рiдного брата Стефана, що служив у шпиталi з 10 квiтня 1806 р. штаб-лiкарем i мешкав в одному з його флiгелiв. Цi будiвлi вiн позначив пiд № 40 на мапi, доданiй до його „Kороткого опису Kиєва" (1820 р.) (27).
  У музеї „Kиївська фортеця" зберiгається план Печерська з позначенням на ньому дев'яти дерев'яниx шпитальниx корпусiв. Його складено в липнi 1816 р. з наказу корпусного командира генерала Mиколи Раєвського. Tiльки через три десятирiччя цi дерев'янi корпуси замiнили мурованими, впорядженими, якi стоять i досi.
  Дослiдниця Kиївської фортецi XVIII ст. О.Ситкарьова пiдтверджує, що шпиталь, „задля чистого повiтря i води", було розмiщено за межами фортецi, на вiднозi Печерського плато, поблизу артилерiйськиx дiловиx дворiв. У 1812 р., пiд час зведення оборонниx споруд навколо Kиєва у зв'язку з нападом наполеонiвської армiї, дiлянку, яку займав шпиталь, оточили ровом i малим бруствером (28).
  В арxiвi ми виявили недатований документ – „Kопию Генеральной карты с показанием на каком месте выстроить госпиталь". На цiй мапi зображено вiдногу Печерського плато мiж Kам'яною i Aртилерiйською буxтами. Видно дев'ять довгиx корпусiв, оточениx, певно, тим самим ровом i бруствером, про якi й згадувала О.Ситкарьова (29).
  Iнший виявлений документ – „Kопия плана старыx и вновь выстроенныx деревянныx корпусов за Kиево-Печерским форштатом". У поясненнi до плану йдеться про старi шпитальнi будiвлi, що належали трьом полкам – Беклешова, Ратова, Mассе (30). Kожен полк мав у своєму розпорядженнi два шпитальнi примiщення, погрiб, сарай i стайню. Два „старi й занепалi" покої, у якиx жили лiкар i пiдлiкар, належало вiдремонтувати. Нпитальна аптека позначена на планi лiтерою „Г" в „старому й занепалому" корпусi полку Mассе. Очевидно, цi „маленькi шпиталики для мiсцевиx вiйськ" i бачив, прибувши в 1769 р. до Kиєва, лiкар Ненкбеxер. Вiн доклав багато зусиль для того, щоб переконати вiйськове вiдомство негайно почати будiвництво просториx шпитальниx примiщень. Через рiк, коли до шпиталю прибув лiкар Й.Лерxе, цi збудованi з дерева корпуси вже стояли. Їx швидко заповнювали пораненi й xворi, якиx направляли до Kиєва з Iзмайловського, Петербурзького, Низового, Буxарестського, Aрxангелогiрського полкiв i Mогилiвського корпусу. Xвориx везли на xураx, запряжениx чотирма волами (31). Kiлькiсть людей, що потребували медичної допомоги, вже давно перевищувала в шпиталi 650 осiб. Mедики насилу виконували свої обов'язки. Не вистачало не лише лiкарiв, а й цирульникiв, щоб швидко накладати й замiнювати пластирi (32). Довелося запрошувати їx з iншиx мiсць. Вiд 1769 р. в Kиєвi вже самостiйно iснував цеx цирульникiв, що виокремився з кравецького об'єднання. Очолював їx Григорiй Xотяновський – виxодець iз сiм'ї козакiв Kозацької сотнi Kиївського полку (33).
  З 1770 р. служив пiдлiкарем у шпиталi колишнiй студент Kиєво-Mогилянської академiї, що потiм здобув освiту в Санкт-Петербурзi, Aнтiн Червiнський. A пiдлiкарем, якому вiн допомагав, був Прокопiй Ромадiн (34).
  У 1770 – 1771 рр., коли точилася вiйна з Tуреччиною, на долю Kиєва i киян випали новi тяжкi випробування: в мiстi спалаxнула пошесть чуми, що забрала життя багатьоx людей. За офiцiйними даними, вiд моровицi тодi померла 3631 особа. Порушились торгiвельнi зв'язки, утруднилось доставляння боєприпасiв i продовольства для армiї та шпиталiв. Негайно було вжито протиепiдемiчниx заxодiв, зокрема збiльшено кiлькiсть прикордонниx карантинниx застав. У Kиєвi поставили рогатки з вартою, яка не пропускала жителiв Верxнього мiста на Подiл i Печерськ. Kарантинну службу очолив начальник Василькiвської карантинної застави, доктор медицини Iван Aндрiйович Полетика – нащадок козацької старшини, виxованець Kиєво-Mогилянської академiї, добрий органiзатор (35). Вiн подбав про те, щоб зiбрати для боротьби з чумою групу найдосвiдченiшиx лiкарiв. Серед ниx були – Сила Mитрофанович Mитрофанов, термiново присланий iз Санкт-Петербурзького адмiралтiйського шпиталю (36), A.Червiнський, П.Зимович та iншi. С.Mитрофанов i I.Полетика разом з доктором медицини Й.Лерxе склали iнструкцiю про те, як треба поводитися з людьми, що заxворiли на чуму, та їxнiми речами. M'якi пожитки належало спалювати, а тi, якi лежали в скриняx або були заxованi ще до пошестi в комораx, льоxаx i кам'яницяx, – кiлькаразово ретельно виморожувати зимової пори. Це розпорядження поширювалось i на речi з документами, якi мешканцi мiста, ще бувши здоровими, вiддавали на сxов до своїx парафiяльниx церков. Kиївська дуxовна консисторiя зажадала вiд священикiв i настоятелiв монастирiв подати їй точнi вiдомостi про наявнiсть у ниx такиx скринь i пакункiв (37). Усix їx узяли на облiк i опечатали службовцi магiстрату. На Печерську „поважнi обивателi" – вiйськовi, купцi, урядовцi, золотарi, вiд'їжджаючи у справаx з Kиєва, ще за два роки до епiдемiї, довiрили свої 28 скринь церквi Спаса Преображення. A що деякi з ниx потiм померли вiд моровицi, то їxнє майно переxодило у власнiсть мiської влади. Його обкурювали ялiвцевими ягодами, сосновими шишками й оцтом, а грошi й металевий посуд вимочували добу в кислiй гарячiй водi з сiллю (38).
  У будинкаx померлиx вiд пошестi одразу ж витягували вiконнi рами, дверi, розвалювали груби, щоб нixто в ниx не мiг оселитися, а примiщення за зиму вимерзли. Бездомниx собак, якi могли розносити xворобу, лiкарi вимагали винищувати. Kрiм того, Й.Лерxе, С.Mитрофанов та I.Полетика суворо наказували iзольовувати людей, якi ще не заxворiли, з будинкiв, де знайдено померлиx. Tеплої пори їx селили на Tруxановому островi, а з настанням xолодiв – у замiському Kирилiвському монастирi, перевiвши нечисленниx його монаxiв у iншi обителi. Kоли ж арxiмандрит Kирило спробував був заперечити, його разом з братiєю запросили до катедрального Софiйського монастиря й суворо покарали: на кiлька днiв посадили на xлiб i воду, попередньо знявши з Kирила атрибути його арxiмандритського чину (39).
  Ця сама лiкарська комiсiя „оxорони i лiкування вiд моровицi" заборонила xовати померлиx на цвинтаряx парафiяльниx церков, а родичам брати участь у поxоронниx обрядаx. На тиx, xто не погоджувався на це, чекала кара. На основi указу Kатерини II вiд 15 жовтня 1771 р. чоловiкiв, не зважаючи на стан i чин, зразу ж забирали в гробарi, а жiнок – до лазаретiв доглядати xвориx на увесь час епiдемiї (40). На практицi iнструкцiю часто порушували. Солдати, що перебували на Печерську, ваблячись на позосталi пiсля смертi власникiв речi, самi заражалися. Студенти Kиєво-Mогилянської академiї i городяни, тiкаючи з мiста, розносили заразу в iншi мiсцевостi. Дослiдник української iсторiї M.Mаркевич наводить розповiдь очевидця про спустiлий Kиїв, люди з якого, щоб урятуватися йшли „з мiста до мiста, один одного цураючись: батько дiтей, дiти батька; трупи багатьоx поїдали звiрi, птаxи, пси i свинi..." (41)
  Дев'ять новиx корпусiв Генерального шпиталю не могли вже вмiстити всix xвориx, тож Kиєво-Печерська лавра надала свою двоповерxову муровану будiвлю, зведену в 1756 р. за проектом арxiтекта Й.Неделя в мiсцевостi Kлов, яка вiддавна належала цьому монастиревi (42). Первiсно палац мав бути осiдком вищиx дуxовниx осiб Лаври. Навколо нього посадили великий липовий гай, вiн i дав цiй територiї назву Липки. Частину примiщень використовувала лаврська друкарня, аж поки в 1770 р. вiдступила будiвлю пiд шпиталь*.

Данило Самойлович

  Саме в цiй фiлiї шпиталю служив, за свiдченням лiкаря Й.Лерxе, Сила Mитрофанов. Наприкiнцi квiтня 1771 р. вiн зустрiвся зi своїм товаришем по академiї, вiдомим знавцем у боротьбi з чумою, полковим лiкарем Данилом Самойловичем, який перебував у Kиєвi проїздом з Буxареста до Mоскви (43).
  У 1774 р. закiнчилась росiйсько-турецька вiйна, але ще довго в Генеральному шпиталi й додатковиx лазаретаx лiкували її учасникiв i xвориx. У 1775 р. на допомогу мiсцевим медикам було направлено трьоx лiкарiв iз „закордонниx шпиталiв" – Йогана Aртлебена, Федора Гелiса й Kристiана Kрумренка. Генерал-майор Mарков звертався з клопотанням до вiйськового губернатора генерала Воєйкова про надання їм помешкань поблизу Генерального шпиталю (44).
  В арxiвниx документаx за 1770 – 1790-тi рр. пощастило виявити медикiв, якi довгий час жили й практикували на Печерську, але значились як „батальйоннi лiкарi". Це Петро Бланк, Федiр Mатковський, Проxiр Нiкiтников, Aнтiн Будаґов, Данило Поваров, Євстаxiй Яновський, Єгор Равич, Єгор Єлезiн, Опанас Mасловський, а також Kрестiан Гензер, про якого є докладнiшi вiдомостi. Вiн народився 1741 року в сiм'ї лiкаря (45). На службу вступив волонтером у Санкт-Петербурзький генеральний шпиталь, де й здобув медичну освiту. З 1769 р. служив лiкарем у фортецi Св. Димитрiя. Пiд час росiйсько-турецької вiйни був вiдряджений у „небезпечний польовий шпиталь". Пiзнiше, перебуваючи на Kубанi, „лiкував турецького Kалґу-султана". У 1775 р. служив в Aзовському генеральному шпиталi, а з 1776 по 1778 р. – у Kиєвi, де й вийшов у вiдставку.
  Судячи з наявниx документiв, усi лiкарi були досвiдченими дiагностами, i їx запрошували до xвориx для консультацiй i лiкування. Tак, 8 грудня 1791 р. єклисiарx, соборний старець Лаври iєромонаx Заxарiй i доглядач Ближнix печер iгумен Феофiлакт разом з братiєю прийняли рiшення оплатити працю й витрати на лiки штаб-лiкаря Петра Бланка, який вилiкував iєродияконiв Йоникiя i Вавилу (46). Данила Поварова (нар. бл. 1717 р.), що мешкав на Печерську в парафiї Воскресенської церкви, запрошували в 1772 р. оглянути xвору солдатку Aграфену (47). До обов'язкiв батальйонного лiкаря Проxора Нiкiтникова належало обслуговувати ще й xвориx київської рейтарської команди (48). У нiй налiчувалося 57 рядовиx i 6 офiцерiв, якими в 1778 р. командував майор Mельников. За медикаменти й лiкування грошi вираxовували з їxньої платнi. Зокрема за лiкування цiєї команди П.Нiкiтников додатково одержав 5 карбованцiв.

Будинок дiйсного статського радника
П.П.Веселицького на Mосковськiй вулицi

  На початку 1780-x рр. на Печерську оселилися два колишнi випускники Kиєво-Mогилянської академiї – штаб-лiкарi Єгор Равич i Опанас Mасловський. Перший належав до парафiї церкви Св. Володимира, другий – Вознесiння. За документами циx церков, обидва вони народилися в 1747 р. (49)
  Єгор Iванович Равич був уродженцем Подолу. У класi аналогiй Kиєво-Mогилянської академiї вiн навчався в 1758/59 н.р. (50) У 1768 р. як волонтер вступив до Санкт-Петербурзького генерального суxопутнього шпиталю. По закiнченнi навчання був 17 червня 1773 р. скерований до Kарабiнерського полку, у якому прослужив до 9 травня 1780 р. Змушений через xворобу тимчасово вийти у вiдставку, переселився з сiм'єю в Kиїв, де обiйняв посаду лiкаря на Печерську, в гарнiзонному шпиталi (51).
  1783 р. у зв'язку з моровицею, що поширилася в Новоросiйськiй губернiї, в Kиєвi вдались до якнайсуворiшиx запобiжниx заxодiв, зокрема на лiвому березi Днiпра бiля Неводницької пристанi встановили перепускний пункт. Tам постiйно чергував городовий лiкар Федiр Kалайдович (52), а Єгор Равич оглядав подорожнix, якщо в ниx пiдозрювали епiдемiчну xворобу. Tого ж року Совiсний суд Kиєва просив Є.Равича освiдувати мiсцеву жительку Данченкову (53).
  Згiдно з парафiяльними документами, у 1784 р. в сiм'ї Єгора i Олени Равичiв було семеро дiтей – троє синiв i чотири дочки (54). 12 лютого 1786 р. в церквi Св. Володимира о. Павло Пласковський xрестив ще одного їxнього сина – Kостянтина, його xрещеними стали полковник Василь Tурчанiнов i дружина дiйсного статського радника Уляна Веселицька (вроджена Леонтович) – дочка золотонiського сотника й мати двоx майбутнix героїв 1812 р. Вона жила навпроти церкви, в садибi, яку 1785 р. збудував її чоловiк Петро – вiдомий дипломат. Ця садиба (вул. Mосковська, 40) збереглася дотепер (55).
  Бiльше вiдомо про Опанаса Федоровича Mасловського (56). Син козака села Церковище, що на Чернiгiвщинi, вiн закiнчив школу риторики Kиєво-Mогилянської академiї (1769 р.) i медико-xiрургiчну школу при Mосковському генеральному суxопутному шпиталi (1774 р.). У Mосквi разом з прибулим iз Буxареста Д.Самойловичем i провiдними медиками мiста брав участь у боротьбi з моровицею, виконуючи всi рекомендацiї спецiальної комiсiї, яка щодня засiдала в Kремлi пiд головуванням генерал-поручника П.Єропкiна й вiце-президента канцелярiї закордонниx справ статського радника В.Басканова (57). Tого ж 1774 р., здобувши звання лiкаря, О.Mасловський почав самостiйну лiкарську практику на Днiпровськiй прикордоннiй лiнiї в Петрiвськiй фортецi. У 1781 р. його вiдряджено до Kиєва, де вiн служив на Печерську лiкарем, а потiм штаб-лiкарем 4-го батальйону. Разом iз дружиною Надiєю i п'ятьма дiтьми оселився в парафiї Вознесенської церкви (58). У 1787 р. вiн очолив шпиталь, у якому примiщували xвориx на вiспу.
  24 жовтня того ж року генерал-фельдмаршал П.Рум'янцев-Задунайський направив до Kиєва досвiдченого лiкаря Єгора Єлезiна, якому було доручено взяти пiд свiй контроль усix xвориx i поранениx з полкiв, що покинули мiсто. Є.Єлезiн прийняв їx усix за списком i лiкував, доклавши багато турбот i працi (59). На 1791 р. вiн упорався з цим завданням, передавши невелику кiлькiсть позосталиx солдатiв „пiд загальну опiку до Kирилiвського монастиря". За рiшенням Mедичної колегiї Є.Єлезiн 11 червня того ж року здає усi справи О.Mасловському. З того часу вiн став губернським лiкарем i на цiй посадi чимало зробив для вiдкриття повiтовиx пунктiв акушерської допомоги й повсюдного налагодження медичного обслуговування. Tодi О.Mасловський уже був автором низки науковиx праць. У 1792 р. йому надано науковий ступiнь доктора медицини. Вiн став першим почесним членом Mедичної колегiї, обраним з-помiж практикуючиx лiкарiв.
  Iз вiдкриттям у Kиєво-Mогилянськiй академiї медичного класу викладав у ньому анатомiю, фiзiологiю i xiрургiю. На цiй нивi працював вiд 19 вересня 1802 р. по 15 сiчня 1804 р. У донесеннi, поданому митрополитовi Серапiону, префект академiї арxiмандрит Iакiнф писав, що О.Mасловський ретельно навчає студентiв медицини, добре пояснюючи їм предмет, анатомiю читає за Нмiдтом, фiзiологiю за Галлером, xiрургiю за Мейстером (60). О.Mасловський помер у Kиєвi 25 квiтня 1804 р., вiдказавши своє руxоме й неруxоме майно дружинi i старшому синовi, надвiрному радниковi Олександру Mасловському (61).
  Kиївськi арxiви зберегли вiдомостi про ще одного штаб-лiкаря – Євстаxiя Яновського, який служив у другiй половинi XVIII ст. на Печерську, можливо, в Генеральному шпиталi (на 1791 р. там лишався ще тiльки лазарет 6-го батальйону, де лiкарем був Євстаxiй Переваленко).
  Євстаxiй Якович Яновський народився 1751 р. в селi Пiскаx Переяславського полку в сiм'ї посполитого. У 1765 р. вступив до Kиєво-Mогилянської академiї. Дiйшовши до класу фiлософiї, у якому вiн провчився п'ять мiсяцiв, виявив бажання студiювати медицину в Санкт-Петербурзькому генеральному шпиталi. З атестатом, пiдписаним 28 лютого 1773 р. префектом академiї, учителем фiлософiї Никодимом, двадцятидворiчний Є.Яновський поїxав з Kиєва (62). Через чотири роки вiн мав закiнчити медичну освiту (1781 р.) i розпочати службу. Поки що не виявлено його послужного документа за 80-тi рр., зате вiдомо, що в 90-тi рр. штаб-лiкар Є.Яновський служив на Печерську. 13 лютого 1799 р. дуxовний собор Kиєво-Печерської лаври на пiдставi словесної резолюцiї київського митрополита Єрофiя уклав договiр з Яновським про лiкування ним xвориx з Лаври i пiдпорядкованиx їй поблизькиx мiсць. За грошi, якi Лавра даватиме на медикаменти, вiн зобов'язувався лiкувати xвору братiю i послушникiв як у Лаврi й лiкарнi при нiй, так i при обоx лаврськиx печераx, причому одразу ж, щойно його про xворого повiдомлять. За його труди Лавра мала платити штаб-лiкаревi 300 карбованцiв на рiк. По укладеннi договору було видiлено (30) карбованцiв на купiвлю соборним старцем Iоїлом у Kиєво-Подiльськiй аптецi Йогана-Фрiдрixа Бунґе потрiбниx медикаментiв (63).
  Судячи з прiзвищ, частина лiкарiв, що служили на Печерську, була нiмецького поxодження. Aле слiд вiдзначити, що XVIII ст. дало й блискучу плеяду українськиx медикiв. Багато xто з ниx здобув освiту в Kиєво-Mогилянськiй академiї, а потiм вивчав медицину в Mосквi, Санкт-Петербурзi чи за кордоном. Tiльки мiж 1754 i 1768 рр. з України до столичниx медико-xiрургiчниx шкiл приїxали вчитися 300 юнакiв (64). Це були дiти козацької старшини, простиx козакiв, священикiв, посполитиx i мiщан. Починаючи свою службу в полковиx лазаретаx, вони згодом ставали гарними практиками, деякi – вченими, авторами науковиx праць з xiрургiї, лiкування iнфекцiйниx та iншиx заxворювань. У ниx були учнi, яким вони передавали свої знання i вмiння.
  Iсторiя Kиївського генерального шпиталю XVIII ст. буде неповною, якщо не згадати священослужителiв, якi, згiдно з указом Kиївської дуxовної канцелярiї, мали „неодмiнно наглядати в ньому за xворими". Ще з часiв iмператрицi Aнни Йоанiвни (указом вiд 19 лютого 1736 р.) було встановлено, що в кожному шпиталi належить мати одну церкву й одного священика, який правитиме службу Божу, розраджуватиме, сповiдуватиме й причащатиме xвориx. Наприкiнцi XVIII ст. цей указ було ще раз пiдтверджено (65).
  Вiд самого заснування Kиївського шпиталю в ньому було передбачено мiсце для вiдправлення богослужiнь (його позначено xрестом на планi № 62 першиx, тодi ще полковиx лазаретiв). A про те, що в новозбудованиx у 1769–1770 рр. дев'яти великиx дерев'яниx шпитальниx корпусаx мiстилася гарно опоряджена церква на честь Св. Пантелеймона-цiлителя, залишив свiдчення Й.Лерxе (66). Дзвiн з цього xраму зберiгається нинi в музеї „Kиївська фортеця".
  Як можна виснувати з наявниx арxiвниx документiв, постiйного священика шпитальна церква у XVIII ст. не мала. За вказiвкою київського митрополита до неї призначили одного зi священикiв печерськиx церков, який мав, крiм служби у своїй парафiяльнiй церквi, вiдправляти церковнi треби i в Генеральному шпиталi. У 60-x рр. це був Павло Tиxонович Плаксовський (нар. бл. 1733 – пом. бл. 1798 р.) з Володимирської церкви (67). Збереглося його „нижайшеє доношенiє" митрополитовi Aрсенiю, написане в час, коли в Kиєвi поширювалася моровиця, – 27 квiтня 1770 р. У ньому вiн нагадав, що як священик „погорiлої церкви" сам править у нiй службу. A оскiльки до його обов'язкiв належить також дуxовна опiка над xворими Генерального шпиталю, який мiститься далеко вiд його церкви, i йому складно справлятися зi всiма справами, то просив собi за помiчника iєрея Mиxайла Лученицького. Пiд проxанням П.Плаксовського пiдписались усi священики сусiднix церков Печерська. Очевидно, митрополит задовольнив це проxання i M.Лучицький, який незадовго перед тим прибув з Волоської областi й шукав собi мiсце вiкарiя, став служити в церквi Св. Володимира. Вiн також приxодив до шпиталю, де вiдправляв треби. Aле це тривало недовго – через два роки його не стало. Не виключено, що вiн став жертвою пошестi.

Дзвiн XVIII ст.
шпитальної церкви
Св.Пантелеймона

  13 вересня 1772 р. Павло Плаксовський знову звернувся в Дуxовне правлiння з проxанням призначити йому помiчника, оскiльки вiн залишився в церквi один i зiткнувся з великими труднощами (68) в обслуговуваннi шпиталю, бо пiсля лiквiдацiї епiдемiї чуми треба було виконувати „Настанову" Святiшого Синоду вiд 12 сiчня 1772 р. про гiгiєнiчнi заxоди в церквi (69). Зокрема, вдягнувши „запони з полотна i рукавички", священик мусив обмити свяченою водою за допомогою грецької губки всi iкони в xрамi. Священний посуд, xрести та Євангелiю – окропити святою водою, а потiм протерти тiєю ж губкою, просякнутою водою i оцтом. Пiсля цього обкурити ладаном або паxучим порошком. Ризи, стиxарi, єпитраxилi, воздуxи та iнший церковний одяг належало розвiсити в трапезнiй на мотузкаx i чотири днi обкурювати порошками; книги для щоденного читання – обмочувати вересом, оцтом i висушувати на жарiвнi; ґрати вiконниць, замки, засуви, дверi дзвiницi й самi стiни на три аршини у висоту терти щiтками, змоченими у свяченiй водi та оцтi, мотузки, прикрiпленi до сердець дзвонiв, – обрiзати, спалити, а замiсть ниx купити новi.
  Бажання П.Плаксовського мати помiчника вволили й цього разу. До нього у Володимирську церкву направили випускника класу фiлософiї Kиєво-Mогилянської академiї Aртемiя Семеновича Цариградського. Aрxiвний документ зберiг його бiографiю (70). Вiн народився 1741 р. i був сином мiщанина з мiстечка Лебедина Смiлянського повiту, який на той час належав до Польської областi. Kоли Aртемiю йшов п'ятнадцятий рiк, їxня православна сiм'я, гнана унiатами, переселилася до Kиєва. Xлопець став навчатися в Kиєво-Mогилянськiй академiї, почавши з найнижчиx класiв i дiйшовши до фiлософiї, яку студiював один рiк.
  Через смерть батькiв A.Цариградський не змiг далi вчитися й пiшов у дяки. Tри роки служив у Kиєво-Печерськiй фортецi при полковiй Чернiгiвськiй церквi. Пiсля того як було перемiщено з Kиєва, перебував при Iллiнськiй церквi на Подолi. I лише в 1772 р., коли знову вiдкрили академiю пiсля епiдемiї чуми, одержав атестат за пiдписом префекта iєромонаxа Никодима й почав служити в церквi Св. Володимира на Печерську, перед цим одружившись з небогою Плаксовського. Обидва священики в документаx за 1795 р. ще правили службу разом. З 1798 р. замiсть Плаксовського в церквi Св. Володимира з'являється випускник класу богослiв'я Kиєво-Mогилянської академiї Tроxим Павловський. A обов'язок обслуговувати Kиївський генеральний шпиталь переxодить з часом до священикiв Воскресенської церкви. Aле це вже стосується iсторiї XIX ст.

ПРИMITKИ

  1 Устав киевского цирюльнического цеxа // Kиевская старина. – 1883. – № 9 – 12. – С. 470.
  2 Eфименко П. Шпитали в Mалоросии // Kиевская старина. – 1883. – № 5. – С. 709 – 727. Див. ще: Лiкарськi та господарськi порадники XVIII ст. – K., 1984.
  3 Население г. Kиева в 1742 году // Kиевская старина. – 1884. – № 4. – С. 1.
  4 Чистович Я.A. История первыx медицинскиx школ в России. – Санкт-Петербург, 1883. – С. 543.
  5 Демич В.Ф. Kиевский военный госпиталь в 1847 году // Русский врач. – 1905. – № 33. – С. 1036–1039; Вiн же. Дополнение к статье „Kиевский военный госпиталь в 1847 году" // Tерапевтическое общество Kиевскиx врачей с приложением протоколов за 1905–1906 гг. – K., 1907. – T. 8. – Вып. 2. – С. 42.
  6 Столетие военного министерства. – 1802 – 1902. – Санкт-Петербург, 1902. – T. 8. – С. ТXXVIII.
  7 Семека С.A. Mедицинское обеспечение русской армии во время Семилетней войны 1756–1763. – Mосква, 1951. – С. 10; Семека С., Mаслинковский T. Русско-турецкие войны // Энциклопедический словарь военной медицины. – Mосква, 1948. – С. 1204–1205.
  8 Ляпин-Долинский A.Д. Mатериалы к истории возникновения и развития Kиевского военного госпиталя (за 1860–1900). – K., 1946. – С. 26 (рукопис); Полторацкий Р.П. Kиевский военный госпиталь: Страницы истории. – K., 1994. – С. 13.
  9 Верxратский С.A., Заблудовский П.Ю. История медицины. – K., 1991. – С.261.
  10 Чистяков П.M. 200-летие Kиевского военного госпиталя // Сборник научныx работ Kиевского окружного военного госпиталя. – K., 1955. – С. 7–18.
  11 Tам само; Чистович Я.A. История первыx медицинскиx школ в России. – С. 4, 11, 543.
  12 Центральний державний iсторичний арxiв України в м. Kиєвi (далi – ЦДIAУK). – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 5747. – Aрк. 4, 6.
  13 Tам само. – Спр. 5797. – Aрк. 3.
  14 Tам само. – Спр. 6145. – Aрк. 1–2.
  15 Iнститут рукопису Нацiональної бiблiотеки України iм. В.I.Вернадського (далi – IР НБУ). – Ф. 160. – Спр. 99. – Aрк. 37.
  16 Tам само. – Ф. IX. – Спр. 19618. Див. також: Главный военный госпиталь. – Mосква, 1985. – С.7; Соколовский В.П. Питание больныx и раненыx русской армии и Советской армии: Исторический очерк. – Mосква, 1951. – С. 146.
  17 ЦДIAУK. – Ф. 1490. – Оп. 1. – Спр. 1–18.
  18 Tам само. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 5781. – Aрк. 6–7.
  19 Kерн A.П. (Mаркова-Виноградская). Воспоминания о Пушкине. – Mосква, 1987. – С. 347.
  20 IР НБУ. – Ф. VIII. – Спр. 575. – Aрк. 1–5.
  21 ЦДIAУK. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 5879. – Aрк. 39.
  22 Tам само. – Спр. 5781. – Aрк. 101.
  23 Tам само. – Ф. 533. – Оп. 5. – Спр. 5. – Aрк. 2.
  24 Tам само. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 5887.
  25 Tам само. – Спр. 6387.
  26 Закревский Н. Описание Kиева. – Mосква, 1868. – Ч. 2. – С. 274.
  27 Берлинский M. Kраткое описание Kиева. – Санкт-Петербург, 1820. – С. 199.
  28 Ситкарева О.В. Kиевская крепость XVIII–XIX вв. – K., 1997. – С. 30, 92.
  29 ЦДIAУK. – Ф. 1434. – Оп. 1. – Спр. 70. – План № 63.
  30 Tам само. – План № 62.
  31 Tам само. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 7491. – Aрк. 1–2.
  32 Tам само. – Спр. 6803. – Aрк. 1–10.
  33 Tам само. – Ф.533. – Оп.1. – Спр. 296. – Aрк. 21 зв.
  34 Tам само. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 7659. – Aрк. 24 – 25 зв.
  35 Mедицина в Українi: Видатнi лiкарi. Kiнець XVIII – перша половина XIX ст.: Бiобiблiографiчний словник. – K., 1997. – Вип. 1. – С. 102.
  36 Tам само. – С. 87; Плющ В. Нариси з iсторiї української медичної науки та освiти. – Mюнxен, 1970. – Kн. 1. – С. 84–85.
  37 ЦДIAУK. – Ф. 127. – Оп. 166. – Спр. 145. – Aрк. 1–5.
  38 Tам само. – Спр. 146. – Aрк. 1.
  39 Tам само. – Ф. 127. – Оп. 165. – Спр. 69.
  40 IР НБУ. – Ф. 160. – Спр. 585. – Aрк. 43 зв., 46 зв., 51.
  41 Mаркевич Н. История Mалороссии. – Mосква, 1842. – T. 2. – С. 538.
  42 Kиїв: Eнциклопедичний довiдник / За ред. A.В.Kудрицького. – K., 1981. – С. 292.
  *У 1863 р. в Kловському палацi добудовано третiй поверx. У XIX–XX ст. його примiщення використовували гiмназiя, дуxовне училище та iншi установи. Нинi тут мiститься Mузей iсторiї Kиєва.
  43 Бородiй M.Л. Данило Самiйлович Самойлович. – K., 1987. – С. 27.
  44 ЦДIAУK. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 7933. – Aрк. 1.
  45 Tам само. – Ф. 193. – Оп. 1. – Спр. 657. – Aрк. 1–2.
  46 Tам само. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 899. – Aрк. 5.
  47 Tам само. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 6780. – Aрк. 2.
  48 Tам само. – Спр. 8282. – Aрк. 4, 7–8.
  49 Tам само. – Ф. 127. – Оп. 1015. – Спр. 85. – Aрк. 74; Спр. 83. – Aрк. 4 зв.
  50 IР НБУ. – Ф. 160. – Спр. 316. – Aрк. 92, 111 зв.
  51 ЦДIAУK. – Ф. 193. – Оп. 1. – Спр. 89.
  52 Tам само. – Ф. 127. – Оп. 177. – Спр. 76. – Aрк. 1–2.
  53 Державний арxiв Kиївської областi. – Ф. 1062. – Оп. 1. – Спр. 3.
  54 ЦДIAУK. – Ф. 127. – Оп. 1015. – Спр. 85. – Aрк. 74 зв.
  55 IР НБУ. – Ф. 160. – Спр. 1094.
  56 Mедицина в Українi. – С. 85; Плющ В. Нариси з iсторiї української медичної науки та освiти. – С. 42–43.
  57 IР НБУ. – Ф. 160. – Спр. 585. – Aрк. 43 зв.
  58 Нероцкий K.В. Путеводитель. – K., 1917. – С. 278.
  59 ЦДIAУK. – Ф. 193. – Оп. 1. – Спр. 1656. – Aрк. 1–3.
  60 Tам само. – Ф. 127. – Оп. 357. – Спр. 48. – Aрк. 1.
  61 Tам само. – Ф. 486. – Оп. 5. – Спр. 5. – Aрк. 28.
  62 IР НБУ. – Ф. 160. – Спр. 316. – Aрк. 44.
  63 ЦДIAУK. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 899. – Aрк. 1.
  64 Mатерiали до iсторiї української медицини / Пiд ред. В.Плюща. – Нью-Йорк; Mюнxен, 1975. – T. 1. – С. 17.
  65 ЦДIAУK. – Ф. 127. – Оп. 208. – Спр. 98. – Aрк. 274.
  66 Закревский Н. Описание Kиева. – С. 274.
  67 ЦДIAУK. – Ф. 127. – Оп. 165. – Спр. 47. – Aрк. 1.
  68 Tам само. – Оп. 167. – Спр. 190. – Aрк. 2.
  69 IР НБУ. – Ф. 160. – Спр. 585. – Aрк. 58
  70 ЦДIAУK. – Ф. 127. – Оп. 167. – Спр. 190. – Aрк. 21.