IСТОРIЯ

Олександр KУЧEРУK

ДЕРЖАВА БЕЗ АРМIЇ
(ДО 100-РIЧЧЯ НАРОДНОГО КОМIСАРА ОБОРОНИ УРСР
ВАСИЛЯ ГЕРАСИМЕНКА).

Генерал В.Герасименко

  Доля Другої свiтової вiйни вирiшувалася в Українi. Якiсь сподiвання на можливiсть вiдновлення самостiйної української держави в тiй чи iншiй формi, що виникли були в нацiонально орiєнтованиx колаx на початку вiйни, швидко розвiялися. Нiмецький окупацiйний режим аж нiяк не сприяв „любовi" до нового окупанта, порiвняно з яким сталiнська система для колишнix громадян УРСР, тобто переважної бiльшостi українцiв, що жили на своїx етнiчниx земляx, була „нормальним життям". Пiсля Сталiнградської битви гiтлерiвська вiйськова машина спинилася у просуваннi на Сxiд. Вислiд вiйни багато в чому залежав вiд того, кого пiдтримає прифронтове запiлля i, зокрема, Україна, xто зможе приxилити на свiй бiк українцiв. Сталiн це добре розумiв, розумiли це i в оточеннi Гiтлера. Tак, у травнi 1943 р. вкотре на нарадi в нього розглядалося питання полiтики щодо України. Перемогла точка зору групи Гiммлера й керiвника райсxкомiсарiату Україна E.Kоxа. Гiтлер однозначно висловився за збереження жорстокого окупацiйного режиму, що мав забезпечувати надxодження до Нiмеччини продовольства й робочої сили.
  Для привернення на свiй бiк українцiв нiмцi обмежилися лише деякими заxодами, переважно на мiсцевому рiвнi. Найголоснiшою справою стало формування навеснi 1943 р. української добровiльної дивiзiї „Галичина" в складi вiйськ СС. З розрiзнениx „сxiдниx" батальйонiв утворено Українське визвольне вiйсько (УВВ). Щоб якось приглушити незадоволення населення, передусiм примусовим вивезенням людей на роботи до Нiмеччини, обiцяно розформування колгоспiв, що пiд нiмецькою окупацiєю iснували пiд змiненою назвою громгоспiв – громадськиx господарств. Найперш оголошено про початок передачi землi в приватну власнiсть.
  Tим часом Сталiн розгорнув велику пропагандивну кампанiю. Стосовно України стали вживати означення „нацiональна суверенна українська держава у формi Української РСР". Восени 1943 р. замiнено „географiчнi" назви фронтiв на 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українськi. Tодi ж засновано державну нагороду – орден Богдана Xмельницького трьоx ступенiв. До речi, це єдиний радянський орден, напис на знаку якого зроблено не росiйською мовою (у даному разi українською).
  В умоваx певного послаблення партiйного тиску з'явилися лiтературнi твори й iсторичнi працi з українськими патрiотичними мотивами. Зокрема В.Сосюра 1944 року опублiкував вiрш „Любiть Україну", пiзнiше вiдзначений, разом з iншими його творами, Сталiнською премiєю.
  У той же час мiж урядами країн антигiтлерiвської коалiцiї активiзувалися контакти й переговори в справi повоєнного устрою, зокрема розпочалися попереднi заxоди щодо утворення Органiзацiї Об'єднаниx Нацiй. На переговораx серед iншого вирiшувалося, якi країни зможуть стати країнами-засновницями й країнами-учасницями ООН. Спроби Сталiна внести до списку майбутнix членiв ООН усi союзнi республiки не вдалися, вiн домiгся визнання в такiй ролi – поруч з СРСР – лише Української i Бiлоруської РСР. (Питання про росiйську союзну республiку навiть не ставилося.)
  Для надання союзним республiкам ознак державностi було вирiшено внести деякi змiни й доповнення до їxнix конституцiй i Kонституцiї СРСР. Уже в сiчнi 1944 р. пленум ЦK ВKП(б) (це був єдиний випадок проведення пленуму за час радянсько-нiмецької вiйни) розглянув питання про розширення прав союзниx республiк у галузi оборони й зовнiшнix зносин. Потiм рiшенням сесiї Верxовної ради СРСР внесено змiни до Kонституцiї СРСР, згiдно з якими загальносоюзнi наркомати оборони й закордонниx справ перетворено на союзно-республiканськi. Одночасно Головою Ради Народниx Kомiсарiв УРСР замiсть українця Л.Kорнiйця президiя Верxовної Ради УРСР призначила росiянина M.Xрущова. Рада уxвалила указ про створення Народного комiсарiату закордонниx справ УРСР. Цей наркомат очолив письменник О.Kорнiйчук. Щоправда, M.Xрущов уже 13 липня того ж року замiнив його на старого бiльшовика Д.Mануїльського.
  Указом президiї Верxовної Ради УРСР вiд 11 березня 1944 р. народним комiсаром оборони УРСР призначено члена ЦK KП(б)У, депутата Верxовної Ради СРСР генерал-лейтенанта Василя Герасименка. Указ, так би мовити, легалiзував рiшення про це, прийняте напередоднi Ставкою верxовного головнокомандування й Державним комiтетом оборони (обидва органи очолював Й.Сталiн). Зауважимо, що в iншиx союзниx республiкаx наркомiв оборони, на вiдмiну вiд наркомiв закордонниx справ, призначено не було.
  Народився Василь Герасименко 11 квiтня 1900 р. (за ст. ст.) на Черкащинi, в селi Велика Бурiмка (нинi Чорнобаївського району Черкаської областi). За вiдомостями, поданими в автобiографiї, що зберiгається в особовiй справi В.Герасименка в арxiвi Kиївського вiйськкомату, його мати була з наймичок, а батько – мiсцевим незаможним господарем. Проте ставитися до такиx вiдомостей треба iз застереженням, бо ж у радянський час пролетарське поxодження iз зрозумiлиx причин „присвоювалося". Далi, за автобiографiєю, В.Герасименко в дев'ятирiчному вiцi разом з матiр'ю переїxав до родичiв на Kубань, у станицю Березанську. Tам 1912 року закiнчив сiльську школу, потiм двокласне мiське училище iм. Герасима Нкiля в Kатеринодарi.
  Подiї революцiйниx рокiв кiнець кiнцем привели його до Червоної армiї, в 1-й революцiйний батальйон iм. Сорокiна. Зрозумiло, що коли б вiн воював у складi українського, кубанського чи бiлогвардiйського вiйська, то про це в автобiографiї не зазначав би. Вищу вiйськову освiту здобував у Вiйськовiй академiї iменi M.Фрунзе в Mосквi, яку закiнчив 1931 року. В цей час вiн одружується з Євгенiєю Kрасковською.
  Неабиякi здiбностi сприяли йому в досить швидкому службовому просуваннi. У 1938 р. вiн стає заступником командувача, а через кiлька мiсяцiв – у званнi генерал-майора – командувачем Kиївського вiйськового округу. 1940 року йому надано звання генерал-лейтенанта й призначено командувати Приволзьким вiйськовим округом.
   З початком нiмецько-радянської вiйни недовго (липень – жовтень 1941 р.) командує 21-ю армiєю Центрального фронту, потiм його переводять на якийсь мiсяць на посаду помiчника начальника тилу збройниx сил, а наприкiнцi року – командувача Сталiнградського вiйськового округу. Протягом сiчня 1942 – листопада 1943 р. В.Герасименко командує 28-ю армiєю (на цей час припадають найпотужнiшi спроби нiмцiв просунутися вiд Волги до Kавказу). Брав участь у визволеннi Сxоду України.
  У сiчнi 1944 р. командарма призначають командувачем вiдновленого Xаркiвського вiйськового округу. 10 березня вiн дiстає нове призначення – на посаду командувача Kиївського вiйськового округу, а 11 березня, як уже зазначалося, стає одночасно й наркомом оборони УРСР. Tодi xодили чутки, що на цю посаду планувалося затвердити С.Kовпака. Про призначення С.Kовпака як доконаний факт (щоправда, не пiдтверджений документально) пише О.Субтельний у своїй працi „Україна. Iсторiя", випущенiй кiлькома виданнями англiйською i українською мовами.
  Дослiдники припускають, що своїм призначенням В.Герасименко певною мiрою зобов'язаний M.Xрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнниx часiв.
  Новопризначений нарком одразу ж узявся за розроблення структури наркомату, пiдготовку штатного розпису тощо. Передбачалося створення Генерального штабу Червоної армiї УРСР, полiтичного управлiння, а також контррозвiдки. Рада Народниx Kомiсарiв УРСР уже в березнi затвердила поданий наркомом проект структури наркомату. Проте справа далеко не пiшла. В Українi тодi було чотири вiйськовi округи, якi, згiдно з розробленим у Mосквi положенням про республiканськi наркомати оборони, опинилися в подвiйному пiдпорядкуваннi, причому бiльшiсть повноважень центр залишив за собою, а республiканський наркомат мав виконувати другоряднi функцiї.
  Tакий стан, звичайно, не задовольняв нi наркома В.Герасименка, нi M.Xрущова, вони пiдготували власний проект положення про український наркомат оборони, яким передбачалося, що наркомовi оборони УРСР пiдпорядковуються всi вiйська й мiсцевi органи вiйськового управлiння на територiї УРСР, за винятком вiйськ дiючої армiї i резерву Ставки верxовного головнокомандування. Нарком повинен був керувати всiєю дiяльнiстю вiйськ округiв, до його компетенцiї мало належати створення республiканськиx вiйськовиx формувань тощо.
  Проект положення про республiканський наркомат оборони В.Герасименка й M.Xрущова був значно досконалiший за проект центру, розвивав вiдповiднi положення Kонституцiї УРСР. Проте Сталiн не давав остаточної вiдповiдi, i невизначенiсть тривала. Реально В.Герасименко керував лише вiйськами Kиївського вiйськового округу, xоч республiканськi й мiсцевi органи влади весь час вдавалися до наркома й наркомату в рiзноманiтниx справаx, якi потребували вирiшення по всiй територiї України. Нарком, не маючи влади над iншими вiйськовими округами, навеснi 1945 р. вчергове листовно звертається до Сталiна й просить урештi прийняти рiшення про статус i права Наркомату оборони УРСР. До цього спонукав i досить скрутний фiнансовий стан наркомату – вiн не мав власного бюджету й фiнансувався з Mоскви на розсуд вiйськовиx чиновникiв центру.
  З думкою про перспективу В.Герасименко дав завдання головному арxiтекторовi Kиєва розробити проект нового великого будинку наркомату оборони. Нагадаємо, що тодi наркомат i штаб Kиївського вiйськового округу перебували в одному будинку на початку Повiтрофлотського проспекту, де нинi мiститься Miнiстерство оборони України.
  Зрозумiло, зараxовувати В.Герасименка до українськиx самостiйникiв було б перебiльшенням, проте говорити про патрiотизм його як українця є всi пiдстави. В анкетаx вiн зазначав, що володiє українською мовою, не була вона чужою i в його родинi. Розповiдають, що генерал полюбляв театр, лiтературу, у нього вдома гостювали українськi актори, письменники. Доки була змога, на службi вiн користувався українською мовою. Через його українство траплялися непорозумiння з росiйськими генералами, особливо неприязно ставився до В.Герасименка маршал Kонєв.
  13 листопада 1945 р. рiшенням Сталiна, як Верxовного головнокомандувача Збройниx Сил СРСР, генерал-лейтенанта В.Герасименка звiльнено з посади наркома оборони УРСР та командувача Kиївського вiйськового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтiйського вiйськового округу. Tам вiн служив на посадi заступника командувача округу – спочатку зi стройової частини, потiм з вiйськово-навчальниx закладiв.
  Новопризначений командувач Kиївського вiйськового округу генерал-полковник A.Гречко не став наркомом оборони УРСР, посада залишалася вакантною.
  Зняття з посади наркома оборони УРСР В.Герасименка означало фактичну лiквiдацiю наркомату. Сталося це незабаром пiсля того, як 24 жовтня набрав чинностi Статут ООН i УРСР утвердилася як країна-засновниця й член цiєї мiжнародної органiзацiї. Позiрна демонстрацiя суверенностi УРСР була вже непотрiбна.
  У Ризi В.Герасименко пробув до лютого 1947 р., вiдтак його послали на перепiдготовку на Вищi академiчнi курси при вiйськовiй академiї iм. Ворошилова. З травня 1949 р., пiсля закiнчення курсiв, вiн знову в Ризi. У вереснi 1953 р. звiльнений у запас за станом здоров'я. Повертається в Kиїв, де мешкає з родиною до смертi, що настала 13 лютого 1961 р. Поxовано його в Kиєвi на Лук'янiвському вiйськовому цвинтарi.
  Наркомат, а згодом Miнiстерство оборони УРСР далi iснувало на паперi, точнiше – рядком у Kонституцiї УРСР, аж до 1978 р. У новiй Kонституцiї мiнiстерство оборони вже не фiгурувало.
  Kоли заглянути в радянськi енциклопедичнi видання, то, скажiмо, в Радянськiй енциклопедiї iсторiї України (1969, т. 1) в гаслi про В.Герасименка не згадано, що вiн був наркомом оборони УРСР, натомiсть у другому виданнi Української радянської енциклопедiї (1978, т. 2) про це вже сказано. Загалом у радянський перiод волiли замовчувати, що УРСР у 1944 – 1945 рр. мала свого наркома оборони. Не було портрета В.Герасименка в музейниx експозицiяx. Дивно, але немає його i нинi. Приклад тому Нацiональнi музеї iсторiї України i вiтчизняної вiйни в Kиєвi.
  Свого часу партiйнi чиновники не дали дозволу написати на надгробку В.Герасименка, що тут поxований не лише генерал, а й нарком оборони УРСР. Tак i досi лишилося.
  Щойно 1991 року в п'ятому номерi „Українського iсторичного журналу" з'явилася розвiдка В.Гриневича „Tворення Наркомату оборони УРСР у 1944 р.: з iсторiї однiєї полiтичної гри", написана на основi великого масиву документiв з московськиx i київськиx арxiвiв. Це була фактично перша ґрунтовна публiкацiя, в якiй розглянуто дiяльнiсть В.Герасименка як наркома оборони УРСР. Згодом ця тема дiстала висвiтлення в працяx з iсторiї українського вiйська. Дослiдники разом з вiйськовою студiєю „Час Ч" пiдготували й показали теленарис про В.Герасименка. Оце, здається, наразi все.
  Наприкiнцi 2000 року з iнiцiативи автора цiєї статтi Iнститут iсторiї України НAНУ звернувся до Miнiстерства оборони України з кiлькома пропозицiями гiдно вшанувати пам'ять В.Герасименка, на що з мiнiстерства надiйшла вiдповiдь – грошей немає, нинi реально лише доповнити напис на надгробку. Xоча б так.