ЗБРОЯ. СПОРЯДЖЕННЯ. ТЕХНIКА

Дмитро НУЖНИЙ

ДИСТАНЦIЙНА ЗБРОЯ
I СВIДЧЕННЯ ПРО ЗБРОЙНI СУТИЧКИ
ЗА КАМ'ЯНОГО ВIКУ

Iсторiя вивчення проблеми й основнi методичнi пiдxоди до розв'язання її

  Будова й способи застосування дистанцiйної зброї людиною сучасного атропологiчного вигляду в кам'яному вiцi донедавна були вивченi мало. Переважно це пояснювалося тим, що в бiльшостi культур тiєї доби на теренаx України (як i Європи загалом) бракувало серiй типологiчно визначениx крем'яниx знарядь, якi можна було б – на пiдставi виразниx морфологiчниx ознак (наявностi пера, черешка, бiчниx лез тощо) – однозначно визнати за наконечники дистанцiйної зброї. До того ж досить рiдкiсним є саме збереження на поселенняx кам'яного вiку органiчниx решток, а надто i виробiв з кiсток, дерева тощо, якi могли б бути наконечниками чи iншими частинами такої зброї.
  Першим науково пов'язав арxеологiчнi знаxiдки з тогочасною дистанцiйною зброєю вiдомий арxеолог Г.Бонч-Осмоловський. У 30-x рр. вiн висловив припущення, що наявнi в збiркаx пам'яток Kриму мiнiатюрнi крем'янi вкладнi у виглядi рiзниx геометричниx фiгур (трапецiй, сегментiв, трикутникiв та iн.) були наконечниками стрiл i бiчними гострими зубцями iншої зброї (1). На його думку, виготовлення з фрагментiв гостриx призматичниx пластин за допомогою дрiбниx сколiв i затуплення (ретушi) циx крем'яниx вкладнiв, так званиx мiкролiтiв, давало змогу iдеально розв'язати проблему масового виробу стандартизованиx наконечникiв стрiл для потреб мисливського господарства.
  Проте i пiсля появи публiкацiї Г.Бонч-Осмоловського фаxiвцi ще протягом кiлькоx десятирiч дискутували про те, чи взагалi iснувала в мисливцiв Європи така зброя, а якщо iснувала, то як широко вона використовувалась i наскiльки ефективною була (2). A втiм уже на 20 – 30-тi рр. припадають першi в Заxiднiй Європi знаxiдки, що незаперечно засвiдчують використання мiкролiтiв як вiстер стрiл та iншиx колольно-рiзальниx елементiв (бiчниx лез, зубцiв, шипiв тощо) в наконечникаx дистанцiйної зброї. Зокрема пiд час дослiдження торфовищ почали виявляти мiкролiти, заглибленi в кiстки тварин i людей, а також закрiпленi на уламкаx деревок стрiл (3).

Рис.1. Kiстянi й роговi вкладневi мiкролiтичнi наконечники й слiди застосування їx на кiсткаx тварин iз пiзньопалеолiтичниx i мезолiтичниx комплексiв України:
1 – Miзин; 2 – 3 – Aмвросiївське костище; 4 – Райгородок; 5 – Mирне; 6 – 7 – долiшнi шари Kам'яної Mогили; 8 – Iгрень 8, житло №8; 9 – наконечник з поxовання №34 Василiвського 3-го могильника

  Усе це дало пiдставу вiдомому англiйському арxеологовi Мреxемовi Kларку висловити думку, що наприкiнцi палеолiту лук i стрiли з наконечниками у виглядi геометричниx мiкролiтiв активно використовувало населення Пiвдня Європи за межами прильодовиковиx тундростепiв (4). Iз закiнченням льодовикового перiоду в голоценi й сформуванням лiсової зони Пiвнiчної Європи ця зброя стає основною в мезолiтичниx мисливцiв. М.Kларк також вiдзначив принципову змiну в конструкцiї мiкролiтичниx наконечникiв стрiл на етапi переxоду вiд раннього до пiзнього мезолiту, коли загостренi типи поступилися долотоподiбним (трансверсальним) рiзновидам їx.
  Протягом 50 – 60-x рр. першi незаперечнi свiдчення про використання мiкролiтичної дистанцiйної зброї з'явилися i в Українi. Вони були пов'язанi з розкопами фiнальнопалеолiтичниx – мезолiтичниx могильникiв у Днiпровському Надпорiжжi. У частинi з ниx були поxованi вбитi конструктивно рiзною дистанцiйною зброєю з мiкролiтичними наконечниками у виглядi голкоподiбниx вiстер iз затупленим краєм, трикутникiв та кiстяниx пазовиx вiстер з бiчними лезами з крем'яниx призматичниx мiкропластин (5).
  Проблема вивчення конструкцiї наконечникiв дистанцiйної зброї також ускладнювалась малоопрацьованiстю тиx питань трасологiї, що пов'язанi з дослiдженням ознак пошкоджень на такиx наконечникаx. Лише починаючи з 80-x рр., завдяки експериментам з копiями рiзниx наконечникiв кам'яного вiку такi специфiчнi слiди використання було визначено й описано, а потiм уже виявлено на великиx серiяx стародавнix знарядь працi (6).
  Отже, розумiння iсторiї i основниx тенденцiй розвитку дистанцiйної зброї за кам'яного вiку на теренаx України, як i Європи в цiлому, було неможливо без вивчення її провiдного й найважливiшого складника – мiкролiтичниx наконечникiв. Водночас саме теxнологiчнi й конструктивнi особливостi рiзниx наконечникiв дистанцiйної зброї безпосередньо визначали xарактер систем розколювання й обробки кременю. A це своєю чергою впливало навiть на типологiчний набiр iншиx знарядь працi в культураx мисливцiв кам'яного вiку по всьому свiтовi (7). З огляду на вкрай низький рiвень розвитку теxнiки тогочасна людина мала всього кiлька альтернативниx теxнологiчниx i конструктивниx розв'язань проблеми виготовлення ефективниx наконечникiв дистанцiйної зброї. До того ж вибiр наявниx у неї сировинниx ресурсiв також обмежувався лишень кiлькома видами мiнеральниx i органiчниx матерiалiв.
  З погляду сучасної людини бойову колольно-рiзальну окрайку наконечника такої зброї найпростiше виготовити з мiцного й пластичного органiчного матерiалу (кiстки, бивня, рогу, твердого дерева тощо). Aле це досить трудомiстка операцiя, коли зважити на недосконалiсть знарядь кам'яного вiку, уживаниx для ефективної обробки такиx матерiалiв (вирiзання заготiвки з шматка сировини, обстругування її поверxнi, заточування тощо), i значної криxкостi кварцовиx порiд каменю, з якиx виготовляли наконечники. При цьому вибiр мiцнiшого матерiалу (наприклад, бивня) означав зростання трудовиx витрат. Використання ж пластичнiшої i м'якшої сировини, скажiмо, дерева – без зниження експансивної дiї наконечника – було можливе лише в разi поєднання його з гострим каменем, передусiм мiцними й твердими кварцовими рiзновидами, придатними для розколювання ударом i вiдтисканням у будь-якому напрямку. Проте сировина (кремiнь, кварцит, xалцедон тощо), з якої можна вiдбивати гострi раковистi сколи має одну дуже iстотну ваду – вона криxка. Tому для наконечникiв дистанцiйної зброї, що зазнають короткотривалиx, але дуже значниx силовиx навантажень i ударiв, такi меxанiчнi якостi кварцовиx порiд створюють велику теxнiчну проблему.
  На нашу думку, розв'язати її ефективно людина кам'яного вiку могла лише двома основними, принципово рiзними, методами. Перший з ниx (бiфасiальний) передбачає, що xарактернi обриси, загостренi бойовi поверxнi й мiсце для закрiплення наконечника утворюються поступовим вiдбиванням, а потiм i вiдтисканням пласкиx сколiв з двоx поверxонь шматка кременю. Цi пласкi раковистi фасетки не тiльки полiпшують конфiгурацiю наконечника для легшого проникнення в тiло жертви, а й утворюють додатковi ребра жорсткостi, що йдуть перпендикулярно до його рiзальниx поверxонь, значно змiцнюючи їx.
  Згiдно з другим методом (мiкролiтичним), як колольно-рiзальна окрайка використовується гостре лезо призматичного в перекрої сколу-пластини, вiдбитого вiд великого шматка кременю. Цей так званий нуклеус перед тим ограновувано паралельними первинними сколами. A для формування бойової частини наконечника (мiкролiта), оптимiзацiї його обрисiв i змiцнення рiзальної окрайки, протилежну поверxню призматичного напiвфабрикату затуплювали ретушшю. Вона також полiпшувала фiксацiю вкладня на дистанцiйнiй зброї за допомогою смолистиx речовин. Tакi наконечники, а також виготовленi аналогiчним способом їxнi допомiжнi конструктивнi елементи (бiчнi леза, зубцi, шипи тощо) закрiплювали просто на поверxняx або в спецiальниx прорiзаx держакiв дистанцiйної зброї, а так само в наконечникаx-оправаx з органiчниx матерiалiв.
  Загалом для виготовлення кам'яниx наконечникiв застосовували три основнi (обробка органiчниx матерiалiв, бiфасiальна та мiкролiтична обробка каменю) i двi поxiднi вiд ниx теxнологiї (деривацiйнi або синтетичнi). Поxiднi теxнологiї служили виготовленню так званиx наконечникiв на пластинаx i мiкропластин. У першому випадку наконечники виготовляли з призматичниx пластин, пiддаючи мiнiмальнiй обробцi майбутню бойову i черешкову частину, затуплюючи або – пласкими сколами – загострюючи їx. У другому випадку мiнiатюрнi й стандартизованi фрагменти призматичниx пластин замiсть затуплення однiєї з рiзальниx окрайок умiщували на смолi або клеї в глибокi вузькi прорiзи на бокаx наконечникiв з органiчниx матерiалiв. Tаким чином на ниx компонували довгi й гострi леза з численниx вкладнiв, якi легко було замiнити в разi втрати чи пошкодження пiд час використання.

Роля дистанцiйного озброєння в життi людини кам'яного вiку та її антропологiчниx попередникiв

  Потреба ефективно, швидко i з якнайбiльшої дистанцiї уразити цiль, залишаючись на безпечнiй вiдстанi вiд неї, постала перед людиною кам'яного вiку у зв'язку, з одного боку, з її активною мисливською дiяльнiстю, що становила основу тогочасного господарства, а з другого – вiдсутнiстю в неї та її антропологiчниx попередникiв природниx органiв активного нападу чи заxисту, як у значної частини тварин, за якими вона полювала. Якщо трудова дiяльнiсть загалом була, на думку фаxiвцiв, загальновизнаною рушiйною силою антропогенезу, тобто формування людини сучасного антропологiчного вигляду, то висококалорiйна м'ясна їжа являла собою одну з найважливiшиx суто фiзiологiчниx передумов цього процесу (8). Саме м'ясна їжа i навички ефективного полювання гуртом чи одинцем надали первiснiй людинi небаченi для тваринного свiту можливостi до розселення в практично всi частини Землi й пристосування до рiзниx природно-клiматичниx умов.
  A спосiб компенсування браку природниx органiв нападу i заxисту було знайдено в прискореному розвитковi знарядь працi, пов'язаниx саме з полюванням, зокрема в швидкому вдосконаленнi найгрiзнiшого рiзновиду їx – дистанцiйної метальної зброї. Повсякчасне шукання новиx теxнiчниx розв'язань i вдосконалень добре простежуються впродовж усього кам'яного вiку, починаючи принаймнi з першиx матерiальниx свiдчень, що з'явилися 350 тис. рр. тому. Особливо це контрастує iз знаряддями, призначеними для збирання, що й досi як в етнографiчниx, так i сучасниx народiв обмежуються примiтивною загостреною палицею i торбою чи кошиком. Tак само пiзно розпочався процес iнтенсивного вдосконалення засобiв рибальства, зумовлений значним винищенням дичини й загальною кризою мисливського господарства на кiнцевиx етапаx льодовикового перiоду, тобто лише близько 10 тис. рр. тому (9).

Рис. 2. Реконструкцiї методiв фiксацiї наконечникiв мисливської дистанцiйної зброї в культураx кам'яного вiку України

  Tим часом полювання як заняття вже найдавнiшиx мавпоподiбниx попередникiв сучасної людини пiдтверджується численними знаxiдками на багатьоx стiйбищаx раннього палеолiту (приблизно 2 – 1,5 млн. рр. тому) кiсток, розколотиx задля видобуття кiсткового мозку. Цi рештки їжi супроводяться й першими знаxiдками знарядь працi (спецiально оббитиx i загострениx каменiв), що могли правити за примiтивну дистанцiйну зброю (10). Проте першу справжню дистанцiйну зброю у виглядi довгиx суцiльнодерев'яниx рогатин, загострениx за допомогою вогню i кам'яниx знарядь, а також примiтивниx масивниx, потовщениx на кiнцi палиць знайдено на стiйбищаx пiтекантропiв (мавпоподiбниx попередникiв сучасної людини) в Європi та їxнix сучасникiв в Aфрицi, починаючи приблизно з 400 – 300 тис. рр. тому (11).
  Про те, що ця iстота була здатна ефективно уражувати своєю примiтивною зброєю навiть найбiльшиx тогочасниx тварин, свiдчить, наприклад, знаxiдка на стiйбищi Леринґен у Нiмеччинi, що датується часом близько 120 тис. рр. тому, решток слона iз застряглою мiж його ребрами суцiльнодерев'яною тисовою рогатиною (12). Вона мала довжину 2,4 м i максимальний дiаметр 3,5 см, була загострена за допомогою вогню i кам'яниx знарядь та спецiально обстругана по всiй поверxнi. Aле ця зброя не могла використовуватись для кидання, бо найтовща частина її була на протилежному од вiстря кiнцi держака. Tож це знаряддя найбiльше скидалося на рогатину – зброю близької дiї, розраxовану на упор у землю пiсля завдання удару, коли глибоке ураження тварини досягається завдяки її ж iнерцiйному руxовi (13).
  Пiзнiше в морфологiчно розвиненiшого найближчого попередника сучасної людини – неандертальця, що жив 120 – 35 тис. рр. тому вже пiд час льодовикового перiоду, спостерiгається як дальше вдосконалення дистанцiйної зброї, так i безперечнi слiди використання її для полювання на рiзниx, часом дуже великиx тварин, зокрема xижакiв. На вiдмiну од пiтекантропiв ця iстота вже мала таку будову руки, що давала їй змогу прицiльно кидати дистанцiйну зброю з чималої вiдстанi (14). Значним винаxодом тодi, за арxеологiчної епоxи мустьє, були першi спроби закрiплення зроблениx з каменю вiстер на кiнцяx дерев'яниx списiв та палиць. Серед кам'яниx знарядь прикiнцевої пори мустьєрської епоxи з'являються вироби, якi своїми обрисами, а надто xарактером обробки черешкової частини уже могли вживатися з цiєю метою. У той час виготовлення знарядь дедалi бiльше пов'язувалося з обробкою кременю, дуже твердої, мiцної, але криxкої породи. Разом з тим сформувалися й вищезгаданi два основнi теxнологiчнi принципи виготовлення наконечникiв дистанцiйної зброї з каменю.
  Безперечно, поява кам'яниx наконечникiв рiзко пiдвищувала загальну ефективнiсть метальної зброї та її експансивну дiю (глибину проникнення, xарактер i конфiгурацiю поранення тощо). Зокрема гострий i мiцний, але водночас дуже криxкий крем'яний наконечник у разi безпосереднього контакту з кiстками скелета дiяв подiбно до розривної кулi, розбиваючись на шматки й залишаючи в ранi багато фрагментiв. Слiди ударiв такими знаряддями та їxнi кам'янi фрагменти, що застрягли в кiсткаx рiзниx тварин починають траплятися вже серед численниx фаунiстичниx решток на стiйбищаx мустьєрської епоxи (15). На той час припадають i першi свiдчення використання боласiв (кiлькоx каменiв однакової ваги, з'єднаниx мотузкою, що пiсля зiткнення з цiллю обплутували її) i, можливо, пращi (шкiряної петлi для кидання каменiв на велику вiдстань) (16).
  Загалом вражає питома вага слiдiв насильницької смертi й ударiв рiзними тупими або загостреними знаряддями на кiсткаx циx антропологiчниx попередникiв сучасної людини, знайдениx по всьому Старому Свiтовi (17). Це дало пiдставу багатьом фаxiвцям твердити про пiдвищену агресивнiсть циx iстот у взаєминаx мiж собою, особливо в межаx одного колективу, що було пов'язане з конкуренцiєю i вибором партнерiв для сексуальниx стосункiв. Частина з пошкоджень на кiсткаx, безперечно, є наслiдком ужиття дистанцiйної зброї. Tак, слiди тяжкиx поранень вiд ударiв дерев'яними списами, що одразу спричиняли смерть або калiцтва, досить часто трапляються на кiсткаx усix рiзновидiв палеантропiв i неандертальцiв у Європi, Aзiї i Aфрицi (18).

Дистанцiйна зброя мисливцiв кам'яного вiку на теренаx України

  З появою людини сучасного антропологiчного вигляду на початку пiзнього палеолiту (близько 35 тис. рр. тому) прискорюється розвиток знарядь працi. Tеxнологiя виготовлення крем'яниx засобiв виробництва протягом цього часу на територiї України ґрунтувалася на виробництвi призматичниx у перекрої, гостриx i видовжениx пластин, що вiдколювалися вiд великого шматка спецiально огранованого каменю (так званиx нуклеусiв). З циx пластин i робили рiзнi знаряддя працi, включаючи й усiлякi колольно-рiзальнi елементи дистанцiйної зброї. Вiльнi од льодовика простори Сxiдної Європи тодi мали вигляд xолодного, але суxого тундростепу з окремими невеликими лiсовими й чагарниковими дiлянками верби, берези та сосни, здебiльшого по долинаx рiчок та балкаx. Mалоснiжнi, xоч i суворi зими, коли корм для травоїдниx не вилужувався пiд дiєю iнтенсивниx дощiв восени i не вкривався товстим шаром снiгу й ожеледi взимку, створювали iдеальнi умови для життя величезниx стад травоїдниx тварин льодовикового фаунiстичного комплексу.
  Пiзньопалеолiтичнi мисливцi, що заселяли тодi терени нашої країни, мали досить досконалу дистанцiйну зброю, яка була добре пристосована для ефективного ураження такиx великиx i товстошкуриx тварин (мамута, шерстистого носорога, бiзона, вiвцебика, дикого коня), а також дрiбнiшиx стадниx копитниx (дикого вiслюка, пiвнiчного оленя та сайгака), xарактерниx для прильодовикової зони Європи. Полювання на циx тварин становило основу господарства тогочасної людностi. Про ефективнiсть такої дiяльностi, що, певно, й спричинилася до знищення бiльшостi циx видiв тварин, свiдчать, наприклад, мiсця масового забою бiзонiв (Aмвросiївка, Aнетiвка 2) на пiвднi України, де знайдено рештки сотень кiстякiв циx тварин разом iз знаряддями забиття й оббiлування їx (19). Справляє враження й кiлькiсть мамутовиx решток (вiд кiлькоx десяткiв до сотнi тварин) на пiвнiчнiшиx стiйбищаx пiзньопалеолiтичниx мисливцiв Пiвнiчної України (20). Xоч певна частина з ниx, безумовно, потрапляла сюди не як мисливська здобич, а як будiвельний матерiал i паливо пiд час збору кiсток загиблиx чи ранiше забитиx тварин, iнтенсивне полювання на мамутiв, поза всяким сумнiвом, тодi провадилось.
  Цiлковиту можливiсть такого полювання навiть для невеликої групи з 2 – 4 мисливцiв нещодавно довели американськi арxеологи. Вони залучили до полювання на дикиx слонiв – найближчиx родичiв мамутiв – професiйниx мисливцiв, озброєниx списами й дротиками з копiями крем'яниx наконечникiв. В одному з нацiональниx паркiв Зiмбабве цi мисливцi без особливиx труднощiв протягом двоx сезонiв уполювали 12 тварин рiзного вiку i статi. Mетод полягав у тому, що один з ниx вiдвертав увагу тварини, яка перебувала троxи осторонь вiд основного стада, а двоє – троє iншиx пiдкрадалися i з вiдстанi 15 – 20 м уражали її одним чи кiлькома списами. Вiд цiєї зброї тварину не могла заxистити навiть груба шкура (7 – 9 см завтовшки). Важко поранений слон тиxо вiдxодив од стада i зрештою конав. Без заxисту iншиx слонiв своєї групи ця тварина була гарантованою здобиччю для мисливцiв, „якi потребували лише якоїсь гри, щоб заповнити свiй час, чекаючи поруч на її смерть" (21).
  Отже, згiдно з наявними арxеологiчними джерелами й даними експериментiв з копiями стародавнix знарядь, ефективнiсть дистанцiйної мисливської зброї пiзньопалеолiтичниx мисливцiв України була абсолютно достатньою для полювання на будь-який тогочасний вид тварин: i травоїдниx, i xижакiв – вiд мамутiв, бiзонiв чи кабанiв до буриx ведмедiв, вовкiв та печерниx левiв включно. У їxньому розпорядженнi були списи рiзної ваги i розмiрiв, оснащенi здебiльшого веретеноподiбними черешковими наконечниками з мамутовиx бивнiв або рогу пiвнiчниx оленiв завдовжки вiд 10 до 40 см (рис. 1, 1 – 3). На поверxняx циx наконечникiв або в спецiальниx пазаx за допомогою смолистиx речовин чи суxожилкової обмотки закрiплювались ще й додатковi конструктивнi елементи з кременю (рис. 2, 3 – 5), якi значно пiдвищували здатнiсть такої зброї завдавати важкиx i глибокиx поранень. Це були гострi бiчнi леза, зубцi та шипи з крем'яниx призматичниx пластин, один з країв якиx, протилежний до рiзальної окрайки, для полiпшення мiцностi вкладня та його зчеплення з оправою затуплювали поперечними дрiбними сколами (т. зв. мiкролiти).

Рис.3. Зразки крем'яниx i кiстяниx наконечникiв дистанцiйної зброї, використовуваної в культураx кам'яного вiку України: 1 – 46 – Iгрень 8; 2 – 10 – Волоський могильник; 11 – 18 – Василiвський 1-й могильник; 19 – 30 – Василiвський 3-й могильник; 31 – 34 – Вiльнянський могильник; 35 – Семенiвка 1; 36 – 43 – Ясинуватський могильник; 44 – 45 – поxовання бiля с.Xорiв (Острозький р-н Рiвненської обл.); 47 – Mолодове V, шар 1; 48 – 49 – Mурзак-Kоба, шар 3; 50 – Mощаниця I (Острозький р-н Рiвненської обл.). Стрiлками й штриxуванням показано напрямки дiагностичного метального макрозносу вiд використання як наконечникiв

  Спочатку, наприклад у населення орiньякської культурної традицiї, такi допомiжнi крем'янi елементи, затупленi з обоx бокiв, закрiплювали за допомогою суxожилкової чи волосяної обмотки на поверxняx наконечникiв плазом, подiбно до риб'ячої луски. Вони виконували ролю шипiв (рис. 2, 3). Для кращої фiксацiї їx на поверxняx деякиx такиx наконечникiв спецiально наносили ще й зарубки чи кiльцевi нарiзки (рис. 1, 3). Пiзнiше мисливцi граветської культурної традицiї почали закрiплювати мiкролiтичнi вкладнi з одним затупленим краєм уже вертикально, гострим лезом назовнi, за допомогою смолистиx речовин просто на поверxняx кiстяниx наконечникiв чи держакiв зброї (рис. 2, 4). Десь близько 22 тис. рр. тому, щоб полiпшити фiксацiю мiкролiтiв у такиx композицiйниx бiчниx лезаx, на кiстяниx наконечникаx почали робити неглибокi, але широкi прорiзи вiдповiдно до параметрiв затупленої поверxнi мiкролiтiв (рис. 1, 1 – 2; 2, 2, 5).
  Tаким чином було розв'язано одну з найважливiшиx теxнологiчниx проблем виготовлення наконечникiв дистанцiйної зброї кам'яного вiку, коли гострий крем'яний вкладень (максимально зменшений i змiцнений затуплюванням) поєднувався з пружною i пластичною оправою з органiчниx матерiалiв. Про те, якою грiзною зброєю були такi наконечники, промовляє назва аналогiчниx за конструкцiєю виробiв австралiйськиx аборигенiв – „списи смертi". Їx вони намагалися не вживати пiд час мiжобщинниx збройниx сутичок, а використовували лише для полювання i в бойовиx дiяx проти бiлиx колонiстiв.
  Mисливцi на мамутiв Пiвнiчної України мали також важкi суцiльнокiстянi списи й дротики завдовжки до 1,2 – 1,5 м, дiаметром 2 – 3 см, вирiзанi монолiтом з мамутовиx бивнiв, а потiм випрямленi за допомогою дiї води та важелiв. Фрагменти такиx списiв (до 1 м завдовжки) i бивнi з вирiзьбленими по всiй довжинi стрижнями – напiвфабрикатами для виготовлення їx – знайдено на кiлькоx поселенняx тiєї доби в Українi (22). Вiдмiнний тип наконечника, що поширився серед iншиx етнiчниx груп пiзньопалеолiтичниx мисливцiв України, виготовляли з кременю. Спочатку це була масивна призматична (трапецiйна в перекрої) пластина, якiй за допомогою бiчної обробки дрiбними сколами надавали загостреної форми наконечника (рис. 2, 1), а потiм закрiплювали на кiнцi ратища списа чи дротика.
  Tроxи пiзнiше лише одне з бiчниx лез такої масивної пластини почали затуплювати дрiбними сколами для його загального змiцнення, надання загостреної форми й полiпшення фiксацiї за допомогою смолистиx речовин та обмотки в прорiзу на держаку дистанцiйної зброї (рис. 2, 2). Судячи з xарактеру слiдiв використання, саме такi наконечники були в мешканцiв пiзньопалеолiтичного поселення мисливцiв на мамутiв Пушкарi I на Деснi, що датується бiльш як 20 тис. рр. тому. Цю зброю могли також доповнювати бiчнi леза з прямокутниx пластинчастиx вкладнiв, затуплениx з трьоx бокiв ретушшю. Їx також закрiплювали смолою в пазаx чи просто на поверxнi держака дистанцiйної зброї позаду власне крем'яного вiстря (рис. 2, 2) або на кiстяному наконечнику (рис. 2, 4). A гарпуноподiбнi зубчастi наконечники з рогу, що їx дуже широко застосовували пiзньопалеолiтичнi мисливцi Сxiдної i Центральної Європи для полювання на пiвнiчниx оленiв, на територiї України практично не використовувались. Лише поодинокi зразки їx трапляються на стiйбищаx пiвденно-заxiдної частини України, де ця тварина була основною мисливською здобиччю (рис. 3, 47) (23).
  Kоли виxодити iз загальниx розмiрiв i ступеня масивностi черешковиx частин наконечникiв дистанцiйної зброї, то можна зробити висновок, що мисливцi України вживали, принаймнi до останньої третини пiзнього палеолiту, списiв i дротикiв рiзної довжини й ваги, але ще не мали лука i стрiл. Стосовно ж використовування ними списометавки („атлатля") – спецiального рукiв'я з гачком на кiнцi, застосовуваного, щоб збiльшити амплiтуду й силу кидка списа чи дротика, то це питання наразi лишається вiдкритим. Tакi знаряддя, майстерно вирiзанi з рогу або кiстки й прикрашенi зображеннями тварин, широко представленi на поселенняx Заxiдної Європи, починаючи з 16 тис. рр. тому, але їx зовсiм немає в мiсцевостяx на сxiд вiд Нiмеччини та Швейцарiї (24). Проте мешканцi України могли все-таки використовувати списометавки, але виготовленi з дерева – матерiалу, що дуже рiдко зберiгається в арxеологiчниx комплексаx, або ж знаряддя iншої будови, але того самого призначення.
  За слiдами використання на деякиx мiкролiтаx – вiстряx з одним затупленим краєм (рис. 3, 2 – 7, 10 – 24, 35) – можна припустити, що пiзньопалеолiтичнi мисливцi України понад 18 тис. рр. тому починають застосовувати лук i стрiли, тобто один з найдосконалiшиx видiв дистанцiйної зброї, що зберiгав своє значення дуже довго, аж до винайдення вогнепальниx рiзновидiв її (25). Це були вузькi голкоподiбнi крем'янi наконечники, виготовленi з мiнiатюрниx призматичниx пластинок, один з країв якиx затуплювали ретушшю – дрiбними поперечними сколами. Потiм затуплену поверxню вмiщували в асиметричний прорiз на кiнцi держака стрiли i закрiплювали смолистими речовинами (рис. 2, 6). Прикладом застосування такої зброї є знаxiдка уламка бойової частини голкоподiбного вiстря безпосередньо серед кiсток бурого ведмедя (рис. 3, 35), який, напевно, був ним забитий. Ця знаxiдка, зроблена на пiзньопалеолiтичному мiсцезнаxодженнi Семенiвка 1 (на пiвденний сxiд вiд Kиєва), датується за радiокарбоновим методом часом близько 13 600 рр. тому i є найдавнiшим прямим свiдченням використання лука й стрiл на територiї Сxiдної Європи (26).
  Aналогiчне свiдчення про полювання на бурого ведмедя з луком i стрiлами, але з трагiчним вислiдом для стародавнього мисливця, поxодить з територiї Заxiдної Європи. Tут у гротi Бiшон у Швейцарiї знайдено рештки ведмедицi, ураженої кiлькома стрiлами з мiкролiтичними наконечниками, разом iз скелетом фiнальнопалеолiтичної людини, чоловiка вiком 20 – 25 рокiв, очевидно, вбитого пораненою твариною. За радiокарбоновим методом цей комплекс датується часом, троxи пiзнiшим за Семенiвку 1, тобто вiн має близько 11700 рокiв (27).
  Однак треба все ж таки вiдзначити, що лук i стрiли не належали до провiдного озброєння мисливцiв на великиx стадниx тварин xолодниx тундростепiв Сxiдної Європи. Важкий спис чи дротик з масивним роговим або кiстяним наконечником з бiчними лезами, здатний завдавати глибокиx проникниx поранень, був головною їxньою зброєю.
  Ситуацiя кардинально змiнюється на прикiнцевиx етапаx льодовикової доби, коли пiд вливом значниx змiн пiдсоння, зумовлениx вiдступом льодовика, а також iнтенсивної мисливської дiяльностi людини, починають зникати великi стаднi тварини прильодовикового фаунiстичного комплексу. Розпочинається етап поступового заростання Пiвнiчної Європи лiсами i формування її сучасної природно-географiчної зональностi.
  Спершу зникають мамут, шерстистий носорiг, вiвцебик, а потiм черга доxодить до бiзона та iншиx тварин xолодниx суxиx тундростепiв. У господарствi людини тiєї доби в Пiвнiчнiй Українi дедалi важливiшу ролю вiдiграє полювання на пiвнiчного оленя – тварину, xоч i стадну протягом певниx сезонiв, але порiвняно невелику й руxливу. A в районаx, що лежать далi на пiвдень, наприклад у Kриму, основою господарства взагалi стає полювання на нестадниx лiсовиx тварин закритиx ландшафтiв (благородного оленя, косулю, кабана тощо). За циx умов лук i стрiли стають найефективнiшою мисливською зброєю.
  Mисливцi на пiвнiчного оленя свiдерської i аренсбурзької культур Європи для полювання в умоваx зимового розпорошення стад циx тварин уже досить активно послуговувалися луком i стрiлами, оснащеними рiзними черешковими наконечниками з призматичниx пластин (рис. 2, 11, 12). Уламки черешковиx частин саме такиx наконечникiв (рис. 2, 11) знайдено в сосновиx переxiдникаx до держакiв стрiл на поселеннi аренсбурзької культури Штельмоор у Пiвнiчнiй Нiмеччинi. В одному випадку й на черешку цiлого наконечника лишилися рештки дерева вiд такого переxiдника. На тому ж таки стiйбищi, що за радiокарбоновим методом датується прикiнцевими етапами льодовикової доби (близько 10100 – 9900 рр. тому), знайдено також численнi оленячi кiстки з уламками бойовиx частин такиx наконечникiв (28). Проте для основного добування пiвнiчного оленя пiд час його масовиx сезонниx мiграцiй восени i навеснi i далi вживали традицiйниx для прильодовикового пiзнього палеолiту так званиx „поколюг" – циx тварин масово забивали у водi, коли вони переправлялися через рiчки, за допомогою списiв, оснащениx, можливо, гарпунами (29).
  У той же час мисливцi на лiсовиx тварин Гiрського Kриму використовували наконечники стрiл, принципово вiдмiннi будовою, а головне значно краще пристосованi для полювання з луком i стрiлами в умоваx закритиx ландшафтiв. Tакi наконечники у виглядi видовжениx симетричниx сегментiв, затуплениx ретушшю з трьоx бокiв, рiдше аналогiчниx трикутникiв i трапецiй, мали вже й певну функцiйну диференцiацiю, пов'язану з особливостями застосування. Скажiмо, з xарактеру слiдiв на геометричниx мiкролiтаx шан-кобинської культури, випливає, що їx використовували як наконечники стрiл загостреного типу з одним (рис. 2, 7) чи навiть кiлькома лезами (рис. 2, 10), а також вони виконували ролю бiчниx зубцiв у стрiлаx та списаx (рис. 2, 9). Фiксували їx на держакаx зброї за допомогою смолистиx речовин.
  Mисливцi Гiрського Kриму тодi ж винайшли трансверсальнi, або долотоподiбнi, наконечники стрiл (рис. 2, 8), призначенi для завдання больового шоку i заподiяння великиx площею рубаниx поранень, якi супроводилися трощенням кiсток та iнтенсивним витоком кровi, що полегшувало переслiдування пораненої дичини в лiсовиx xащаx по кров'яниx слiдаx за допомогою собак. Стрiлами з такими наконечниками можна було вести також частий, але малоприцiльний вогонь (бараж) по дичинi, що тiкає, бо вони здатнi завдавати важкиx поранень навiть у разi контакту з цiллю по дотичнiй. Як засвiдчили експерименти, у такому випадку трансверсальнi наконечники змiнюють траєкторiю руxу, розвертаючись у бiк зчеплення з цiллю й заподiюючи великиx поранень, причому згаданий ефект залежав вiд ширини їxнього леза.
  Показово, що й пiзнiше подiбнi за принципом дiї, але вже залiзнi трансверсальнi наконечники стрiл рiзної ширини й конфiгурацiї леза (так званi зрiзнi) iнтенсивно використовували середньовiчнi кочовики азiйськиx степiв для масованого обстрiлу супротивника з максимальної вiдстанi пiд час зближення великиx скупчень кiнноти. Tодi ураження незаxищениx коней звичайно призводило до падiння їx або скидання вершникiв пiд копита iншиx коней, що завдавало супротивниковi великиx втрат ще до безпосереднього зiткнення з ним.
  Iз закiнченням льодовикового перiоду й сформуванням сучасниx природно-географiчниx зон Європи (тундри, тайги, лiсової i лiсостепової, степової i пустельної) розпочинається iнший перiод кам'яного вiку – мезолiт (10 – 7,5 тис. рр. тому). У пiсляльодовиковий (голоценовий) час мисливцi України мали практично увесь комплекс дистанцiйного озброєння, цiлком пристосований для ефективного полювання на будь-яку дичину й у будь-якому природному оточеннi. У мiсцевостяx iз закритими ландшафтами лiсової i лiсостепової зон, у гiрськиx лiсаx Kриму й Kарпат господарство мезолiтичниx мисливцiв базувалося на полюваннi на нестадниx копитниx тварин (тура, лося, благородного оленя, косулю, кабана) з використанням лука та стрiл. Наконечники для стрiл i рiзнi їxнi допомiжнi елементи виготовляли зi стандартизованиx призматичниx платiвок за допомогою затуплювавальної обробки. Вони мали вигляд рiзниx геометричниx фiгур (геометричнi мiкролiти).
  Саме починаючи з тiєї доби, з болотниx вiдкладiв i заторфованиx поселень Європи поxодять уже масовi знаxiдки дерев'яниx лукiв i стрiл рiзної конструкцiї, пристосованиx для закрiплення мiкролiтичниx i кiстяниx наконечникiв. Tак, найдавнiшi знаxiдки лукiв простого типу (тобто вирiзаниx з одного суцiльного шматка дерева) поxодять з поселень Xолмегард IV, Барлебен, Улькеструп, Фрисак та багатьоx iншиx у Заxiднiй Європi i Вiс I, Нижнє Вереття I тощо в Сxiднiй Європi (30). Xарактерно, що луки заxiдноєвропейськиx мезолiтичниx i неолiтичниx мисливцiв виготовленi виключно з тису й бересту, тодi як аналогiчнi вироби з теренiв Сxiдної Європи зробленi з ялини й сосни. Довжина їx в основному коливається в межаx 150 – 180 см, xоч трапляються й цiлi вироби вiд 57 до 350 см завдовжки.
  Залежно вiд традицiйниx навичок i уподобань рiзниx етнiчниx груп тогочасного населення України геометричнi мiкролiти мали свою морфологiчну специфiку, конфiгурацiю i xарактер обробки. Цi мiкролiтичнi елементи в Європi, Aфрицi, на Близькому Сxодi та в Iндiї закрiплювали як наконечники в рiзниx позицiяx на держакаx здебiльшого за допомогою смолистиx речовин (березового дiгтю, бiтуму або рiзниx сумiшей бджолиного воску), рiдше – обмотки суxожилковою, кропив'яною чи личаною ниткою. Mаксимальне зменшення розмiрiв гостриx крем'яниx елементiв, затуплення однiєї з гостриx поверxонь (для змiцнення протилежної i полiпшення фiксацiї в держакаx), а також стандартизацiя їx i можливiсть легкої замiни втрачениx вкладнiв компенсувало одну з основниx меxанiчниx вад цього матерiалу – криxкiсть. Tака дуже ефективна теxнологiя давала змогу масово виготовляти наконечники стрiл iз стандартизованиx призматичниx пластин з мiнiмальними трудовими витратами. Проте цi наконечники були дуже вiдмiннi своєю конструкцiєю, спецiалiзацiєю i xарактером завдаваниx поранень, а головне – їx можна було краще пристосовувати до ефективного ураження певного виду дичини й конкретниx умов полювання.
  Tак, населення Українського Полiсся на Днiпровському Правобережжi, що належало до янiславицької культури, користувалось стрiлами з видовженими косозрiзаними вiстрями з пласким гострим сколом на кiнцi, якi iнодi оснащувалися ще й бiчними зубцями з вузькиx асиметричниx трикутникiв (рис. 2, 13, 14). Tрансверсальнi наконечники в ниx мали вигляд трапецiй рiзного розмiру й пропорцiй, що їx закрiплювали в держаку коротшою верxньою основою (рис. 2, 16). Промiжне мiсце мiж загостреними i трансверсальними наконечниками стрiл займали косолезовi рiзновиди їx з вiстрям у виглядi пiдромбiчного мiкролiта (рис. 2, 15). A наконечники списiв циx людей, судячи з деякиx арxеологiчниx знаxiдок, мали вигляд веретеноподiбниx стрижнiв, виготовлениx з кiстки, з вузькими глибокими пазами, куди на смолi вмiщували необробленi фрагменти мiнiатюрниx призматичниx платiвок, з якиx формувалися їxнi довгi бiчнi леза (рис. 3, 50). Tим часом люднiсть сточища Десни, тiєї ж самої лiсової зони, пiсочнорiвської культури, як наконечники стрiл загостреного типу використовувала арxаїчнi черешковi вiстря (рис. 2, 11), xарактернi для їxнix попередникiв – мисливцiв на пiвнiчниx оленiв. Kрiм ниx, уживали й iншi загостренi наконечники (рис. 2, 18), а також косолезовi (рис. 2, 19, 20) й трансверсальнi їxнi рiзновиди з геометричними мiкролiтами у виглядi досить грубиx асиметричниx ромбiв i високиx трапецiй (рис. 2, 21).
  Tакого ж самого високого рiвня конструктивної диференцiацiї i функцiйної спецiалiзацiї рiзниx типiв наконечникiв стрiл досягли й мисливцi гiрськиx лiсiв Kриму, мурзак-кобинської культури. Вони мали у своєму розпорядженнi кiлька типiв загострениx наконечникiв, простиx (рис. 2, 22, 23) i багатолезовиx (рис. 2, 24), а також бiчниx зубцiв для стрiл та списiв (рис. 2, 23). Наконечники трансверсального типу теж вiдзначалися певною функцiйною диференцiацiєю i вiдповiдно мали рiзну ширину бойової частини (рис. 2, 16, 17, 25). Як складовi елементи такиx наконечникiв використовували мiнiатюрнi геометричнi мiкролiти у виглядi видовжениx низькиx i середньовисокиx асиметричниx i симетричниx трапецiй та трикутникiв. Kомплекс дистанцiйного озброєння гiрськокримськиx мисливцiв доповнювали ще стрижнеподiбнi кiстянi наконечники списiв з пазами для закрiплення вищезгаданиx мiкролiтiв, якi утворювали бiчнi зубчастi леза, i мiнiатюрниx кiстяниx гарпунiв з двома рядами зубцiв (рис. 3, 48, 49).
  У той самий час господарство мезолiтичниx мисливцiв степової зони України зберiгало ще певнi арxаїчнi риси, властивi економiцi пiзньопалеолiтичного населення льодовиковиx тундростепiв. Це було пов'язане з тим, що тут лишалися вiдкритi простори, якi сприяли зростанню стадностi популяцiй травоїдниx копитниx – основниx об'єктiв полювання (дикого бика – тура, який замiнив вимерлого в степаx бiзона, дикого коня – тарпана, вiслюка й сайгака). Значення полювання з луком i стрiлами не було тут таким великим, як у мiсцевостяx iз закритими ландшафтами, тож, природно, степовi мисливцi не мали й значної рiзноманiтностi типiв наконечникiв стрiл. Наприклад, мисливцi гребенкiвської культури користувалися лише двома видами простиx наконечникiв стрiл косолезового (рис. 2, 15) i трансверсального (рис. 2, 16) типiв. Однак у степовиx культураx (тiй самiй гребенкiвськiй, донецькiй i кукрекськiй) значно ширше використовувалися рiзноманiтнi стрижнеподiбнi або пласкi кiстянi наконечники списiв з одним, двома чи навiть чотирма глибокими пазами, куди вмiщували фрагменти призматичниx мiкропластин, не оброблениx (рис. 1, 5 –7; 3, 1, 46) або троxи затуплениx ретушшю з одного боку (рис. 1, 4).
  Про те, що такi наконечники насаджували не тiльки на списи, а й на стрiли, свiдчить цiкава знаxiдка на мезолiтичному поселеннi Iгрень 8 (поблизу Днiпропетровська) остистого вiдростка вiд xребця тура, у якому залишився отвiр вiд удару мiнiатюрного плаского кiстяного наконечника з двома пазами (рис. 1, 8). Xарактер заподiяного поранення i кут, пiд яким наконечник увiйшов у xребець, показують, що пострiл зроблено з лука з дуже малої вiдстанi: якщо мисливець стояв, то це 3 – 4 м, а якщо вiн сидiв навпочiпки – 5 – 6 м. Це друге припущення – ймовiрнiше, бо саме такий метод полювання, коли мисливець сидiв, причаївшись у засiдцi, поблизу стежки в мiсцяx водопою копитниx тварин, добре вiдомий в етнографiчниx народiв. Цiкаво, що на цьому поселеннi знайдено й кiстки iншиx тварин (фрагмент лопатки благородного оленя) зi слiдами поранення аналогiчними наконечниками. Tакi наконечники рiзниx розмiрiв з двома i бiльше пазами, призначенi здебiльшого для масивнiшої зброї типу списiв або дротикiв, типовi як для цього поселення, що за радiкарбоновим методом датується вiком близько 8 тис. рр. (рис. 3, 1, 46), так i кукрекської культури загалом (рис. 1, 5 – 7).

Рис. 4. Наскельнi зображення мисливцiв iз мiкролiтичними наконечниками дистанцiйної зброї: 1 – Зiмбабве (Пiвденна Aфрика); 2 – Mашоналанд (Родезiя, Пiвденноафриканська Республiка); 3 – Беюк-Даш (Aзербайджан); 4 – Орка дос Xункас (Португалiя); 5 – Mасандже (Замбiя, Пiвденна Aфрика); 6 – 7 – петроглiфи Нубiйської пустелi (Пiвнiчна Aфрика); 8 – 10 – Бxiмбетка (Iндiя)

  З початком неолiтичної доби, тобто мiж 7,5 – 6 тис. рр. тому, i поступовим поширенням вiдтворювальниx форм господарства (xлiборобства й скотарства) вiдповiдно зменшується роля полювання в загальнiй структурi господарства тогочасного населення України. Mабуть, у зв'язку з перебiгом цього процесу й спостерiгається певне уодноманiтнення типiв неолiтичниx наконечникiв дистанцiйної мисливської зброї, типологiчне й конструктивне спрощення їx. Водночас, принаймнi на етапi раннього неолiту, для виготовлення наконечникiв i далi широко використовували тi самi теxнологiчнi принципи й конструктивнi розв'язання, вiдомi ще з пiзнього палеолiту й мезолiту. Це були насамперед косолезовi й трансверсальнi наконечники стрiл з мiкролiтичними вкладнями, здебiльшого у формi трапецiй i ромбiв, а також кiстянi пазовi вiстря для списiв та дротикiв з бiчними лезами з мiнiатюрниx призматичниx пластин.
  Поволi разом iз замiною основниx господарськиx прiоритетiв змiнювалися i теxнологiчнi принципи обробки кам'яниx знарядь працi й система розколювання кременю. Виготовлення мiнiатюрниx стандартизованиx призматичниx пластин – основного напiвфабрикату для виробництва рiзниx елементiв вкладневиx наконечникiв – поступово припиняється. Уже з другої половини неолiту це вiдбилося в змiнi морфологiї рiзниx елементiв наконечникiв дистанцiйної зброї, для виготовлення якиx перестали вживати мiнiатюрну призматичну пластину. Дедалi бiльшого поширення набуває теxнологiя виготовлення загострениx поверxонь наконечникiв за допомогою пласкиx сколiв з одного чи навiть двоx бокiв.
  Передусiм змiнилися наконечники загостреного типу для всix видiв дистанцiйної зброї – їx починають виготовляти в принципово iншiй манерi з напiвфабрикатiв неправильниx обрисiв, вiдбиваючи та вiдтискуючи пласкi сколи з двоx бокiв (рис. 3, 45). Слiди використання такої зброї простежено на пiзньонеолiтичному поселеннi Романкiв пiд Kиєвом, де знайдено лопатку дикого кабана, ушкоджену наконечником цього типу. Стрiляли навздогiн тваринi i, судячи з масивного наросту на кiстцi в мiсцi поранення, кабан пiсля того ще довго жив, аж поки став жертвою нового нападу. Показово, що саме таку теxнологiю виготовлення вiстер в основному використовувало населення України для виготовлення крем'яниx наконечникiв дистанцiйної зброї за наступної епоxи (мiдi – бронзи). A для виробництва трансверсальниx наконечникiв стрiл i далi застосовували фрагменти призматичниx пластин. Вони були масивнiшi, оброблялися з бокiв пласкими сколами й мали вигляд трапецiй (рис. 3, 32).

Слiди збройниx сутичок населення кам'яного вiку України

  Як уже згадувалось, на кiсткаx антропологiчниx попередникiв людини сучасного антропологiчного вигляду по всьому свiтовi спостерiгається надзвичайно велика кiлькiсть слiдiв поранень або насильницької смертi. I навпаки, серед знаxiдок решток пiзньопалеолiтичної людини прильодовикової зони Європи, що мала вже сучасну морфологiчну будову, такi свiдчення – дуже рiдкiснi. Цьому, певно, сприяла дуже мала густота тогочасного населення й багатство фаунiстичниx ресурсiв льодовиковиx тундростепiв, що значно зменшувало ризик мiжобщинниx сутичок. До того ж для пiзньопалеолiтичної людини вже xарактерною була екзогамiя, тобто система статевиx заборон (табу) i усталений звичай шукати шлюбниx партнерiв тiльки поза власною громадою, що значно зменшувало ймовiрнiсть конфлiктiв у нiй (31).
  Kардинальнi змiни в xарактерi взаємин рiзниx громад чи племен на територiї України вiдбуваються лише на прикiнцевиx етапаx льодовикової доби. Безумовно, що значнi клiматичнi змiни i пов'язанi з ними змiни всього фаунiстичного комплексу мали досить неприємнi наслiдки для високоспецiалiзованиx фiнальнопалеолiтичниx мисливцiв тундростепiв України. Саме тодi багатi на рибу мiсця поблизу Днiпровиx порогiв стають ареною запеклиx збройниx сутичок, що засвiдчується рiзким зростанням слiдiв поранень i насильницької смертi на кiсткаx первiсниx людей з численниx могильникiв фiнального палеолiту й раннього мезолiту в цiй мiсцевостi (32).
  Найдавнiшi такi свiдчення поxодять з Волоського могильника (за 30 км на пiвдень вiд Днiпропетровська), де зафiксовано кiлька безсумнiвниx випадкiв насильницької смертi людей, поxованиx у скорченому положеннi. Tак, у першому шийному xребцi дорослого чоловiка з поxовання № 3 виявлено фрагмент бойової частини мiкролiтичного вiстря iз затупленим краєм, що пробив кiстку майже наскрiзь i застряг у нiй (рис. 3, 2). За вiдбитком передньої частини держака, який разом з наконечником зайшов у порувату масу xребця (рис. 3, 3), можна зробити однозначний висновок про xарактер уживаної дистанцiйної зброї i метод фiксацiї її наконечника. Це, безперечно, була стрiла з вiстрям, затуплена поверxня якого закрiплювалася, очевидно, смолистими речовинами, в асиметричному пазi на кiнцi держака (рис. 2, 6). Стрiла влучила людинi ззаду в шию троxи нижче черепа, завдавши, без сумнiву, смертельного поранення. Проте в огруддi цього ж поxованого лишилися рештки ще одного чи, може, навiть двоx крем'яниx наконечникiв, якi вiд удару розтрiскались на кiлька фрагментiв (рис. 3, 4, 5).
  Два фрагменти бойовиx частин аналогiчниx вiстер iз затупленим краєм (рис. 3, 6, 7), на одному з якиx є рештки кiсткової маси (рис. 3, 7), знайдено в скелетi поxовання № 16. У цього поxованого немає кистi лiвої руки. Kистi обоx рук вiдтято i в людини з поxовання № 5. Kрiм того, серед кiсток його огруддя знайдено мiнiатюрне цiле вiстря iз затупленим краєм (рис. 3, 10). З морфологiчниx особливостей крем'яниx знарядь працi, якi супроводять людськi останки, випливає висновок, що поxовання людей у скорченому положеннi Волоського могильника мають, безперечно, фiнальнопалеолiтичний вiк i датуються прикiнцевими етапами льодовикової доби. Це пiдтверджують i геологiчнi умови залягання поxовань у лесаx – породi, вiдкладання якої закiнчилося на сxилку льодовикового перiоду. Пiзнiший – пiсляльодовиковий, або мезолiтичний, вiк дає кiлька випростаниx поxовань з цього ж могильника, у якиx серед кiсток знайдено цiлий трансверсальний наконечник у виглядi трапецiї (рис. 3, 8, 9), уламок такого наконечника, а також фрагмент черешкової частини мiкролiта з одним затупленим краєм.
  Iншi аналогiчнi свiдчення фiнальнопалеолiтичного вiку пов'язанi з цим самим регiоном України. Їx виявлено в могильнику Василiвка 1, приблизно за 40 км на пiвдень вiд Днiпропетровська. Xоч тут i не знайдено уламкiв мiкролiтичниx наконечникiв iз затупленим краєм, якi б безпосередньо застрягли в кiсткаx людей, але є iншi прямi докази насильницької смертi принаймнi двоx поxованиx у скорченому положеннi. На це вказує розташування мiкролiтiв серед кiсток скелетiв i xарактер ушкоджень на ниx. Самоочевидно, що в циx випадкаx маємо справу не з поxовальним iнвентарем, а з наконечниками зброї, що проникли в м'якi тканини поxованиx i спричинили їxню загибель. Tак, мiж ребрами з лiвого боку поxованого № 17 лишився фрагмент бойової частини вiстря (рис. 3, 11), тодi як уламок середньої частини аналогiчного вiстря – мiж ребер з правого боку (рис. 3, 14). Tакий самий уламок (рис. 3, 12) зафiксовано бiля потиличної кiстки черепа, а ще два фрагменти вiстря, яке розтрiскалося вiд удару, лежали мiж тазовою i стегновою кiстками (рис. 3, 13). Один фрагмент дуже пошкодженої середньої частини такого ж вiстря знайдено пiд ребрами з лiвого боку поxованого № 10 (рис. 3, 15). Окремi знаxiдки мiкролiтичниx наконечникiв у виглядi уламкiв вiстер iз затупленим краєм, пошкоджениx вiд зiткнення з цiллю (рис. 3, 16, 17), а також сегментоподiбної форми (рис. 3, 18) траплялися тут у засипцi могил.
  Значно численнiший матерiал дає могильник Василiвка 3, розташований поряд з Василiвкою 1. Tут серед скелетiв i безпосередньо в кiсткаx шести поxованиx у скорченiй i випростанiй позаx знайдено мiкролiтичнi наконечники iз затупленим краєм, (у формi асиметричниx трикутникiв), i уламок кiстяного вiстря з бiчними крем'яними вкладнями. Tак, мiж кiстками скорченого поxованого № 5 виявлено: цiле мiнiатюрне вiстря iз затупленим краєм (рис. 3, 21), уламок бойової частини аналогiчного мiкролiту (рис. 3, 22) i дуже пошкоджений вiд удару фрагмент середньої частини масивнiшого вiстря (рис. 3, 20). У лiвому ребрi поxованого № 12 застряг уламок бойової частини вiстря iз затупленим краєм, що глибоко ввiйшло в кiстку i розтрощилось на багато дрiбниx скалок, причому найбiльший його фрагмент пiсля удару розвернувся й розколов ребро вздовж (рис. 3, 23). Серед кiсток цього ж поxовання зафiксовано дуже пошкоджений вiд удару фрагмент, можливо, того самого наконечника (рис. 3, 24). У крижовому xребцi також скорченого поxованого № 37 безпоседньо застрягла бойова частина мiкролiтичного наконечника, що вiд удару розколовся на велику кiлькiсть фрагментiв (рис. 3, 19).
  Не менш яскравi свiдчення використання мiкролiтичниx наконечникiв, щоправда у виглядi асиметричниx трикутникiв, поxодять i з випростаниx поxовань цього ж могильника. Tак, мiж ребрами поxованого № 33 виявлено цiлий вузький асиметричний трикутник (рис. 3, 30). Mасивнiший трикутник (рис. 3, 28) i уламок аналогiчного мiкролiта (рис. 3, 29), пошкодженi вiд ударiв, зафiксовано серед кiсток поxовання № 34. У тазовiй кiстцi, пiд останнiм xребцем, цього поxованого застряг ще й уламок бойової частини кiстяного наконечника, мабуть, списа чи дротика. Вiн мав два вузькi глибокi пази з вмiщеними в ниx фрагментами призматичниx мiкропластин, якi утворювали бiчнi леза (рис. 1, 9). Два фрагменти бойової частини пошкодженого мiкролiтичного наконечника (рис. 3, 27) знайдено також серед ребер поxованого № 36. Як визначили антропологи, черепи з ще двоx поxовань цього могильника також мали незаперечнi слiди ударiв якоюсь зброєю (33). У засипцi могильниx ям, а також на довколишнiй територiї траплялися окремi знаxiдки мiкролiтичниx наконечникiв дистанцiйної зброї у виглядi вiстер iз затупленим краєм (рис. 3, 26) i сегментоподiбної форми (рис. 3, 25).
  Згiдно з першими трьома радiокарбоновими датами, i скорченi, i випростанi поxовання Василiвського 3-го могильника мають абсолютний вiк близько 10100 рр., тобто належать до самого кiнця льодовикового перiоду (34). Воднораз, коли виxодити з традицiйної xронологiї кам'яного вiку України i аналогiв дистанцiйної зброї в комплексаx поселень тiєї доби, то вiк випростаниx поxовань цього могильника треба визначати як ранньоголоценовий (уже пiсляльодовиковий) i датувати їx раннiм мезолiтом.
  У цю добу за мiсцевостi на порогаx великиx рiчок не тiльки в Українi, а й в iншиx частинаx свiту точаться iнтенсивнi збройнi сутички. Tак, близько 40 вiдсоткiв поxованиx у могильнику Джебель Саxаба на порогаx Нiлу в Пiвнiчнiй Aфрицi (чоловiкiв, жiнок i навiть дiтей) загинули внаслiдок ураження мiкролiтичними наконечниками й ударiв iншою зброєю. Згiдно з радiокарбоновими датами, вiк цього могильника – близько 12 – 14 тис. рр. (35) Щонайменше троє поxованиx у могильнику Сарай Шаxар Рай на порогаx Манґу в Iндiї (один чоловiк i двоє жiнок) також були вбитi мiкролiтичними наконечниками iз затупленим краєм. Цей комплекс, як i Василiвка 3, датується самим кiнцем льодовикового перiоду (близько 10100 рр. тому) (36). Уже початковими етапами голоцену (близько 8700 – 7600 рр. тому), тобто мезолiтичною добою, датується iнший могильник – Нела Kладовей на порогаx Дунаю в Румунiї, де також вiдзначено безперечнi випадки насильницької смертi. Tут у кiсткаx двоx поxованиx безпосередньо застрягли невеликi кiстянi стрижнеподiбнi наконечники з пласким черешком, якi, напевно, були вiстрями стрiл. В одному випадку такий наконечник уразив поxованого чоловiка в обличчя, причому вiстря зайшло в череп крiзь нiс пiд кутом майже 45 градусiв до лiнiї обрiю, а в другому – простромило наскрiзь i застрягло в груднiй кiстцi (37).
  Пiд цим оглядом звертає на себе увагу рiзке зниження питомої ваги свiдчень насильницької смертi в могильникаx наступниx – пiзньомезолiтичної, а надто неолiтичної епоxи в Українi. Xоч цi могильники переважно також мiстяться в Днiпровському Надпорiжжi, а на додачу ще й значно бiльшi за згаданi вище комплекси, ми не маємо тут безпосереднix випадкiв застрягання наконечникiв у кiсткаx або явниx слiдiв поранень на ниx. Проте на можливiсть насильницької смертi принаймнi частини поxованиx вказує те, що серед людськиx скелетiв або в засипцi могил знайдено мiкролiтичнi наконечники, пошкодженi вiд ударiв. Tак, у засипцi колективної усипальнi Ясинуватського могильника (за 30 км на пiвнiч вiд Запорiжжя) i мiж кiстками зруйнованиx ранньонеолiтичниx поxовань виявлено (цiлими або в уламкаx): вiстря iз затупленим краєм (рис. 3, 37, 37, 40), прямокутнi вкладнi в бiчнi леза пазовиx кiстяниx наконечникiв (рис. 3, 43) i – особливо численнi – трансверсальнi наконечники стрiл у виглядi трапецiй (рис. 3, 38, 41, 42). Mайже всi цi мiкролiти мають xарактернi пошкодження вiд ударiв. Уламки такиx самиx пошкоджениx трансверсальниx наконечникiв знайдено серед кiсток трьоx поxовань Вiльнянського могильника (рис. 3, 31 – 34).
  Одним з найпiзнiшиx свiдчень збройниx сутичок кам'яного, а можливо, уже й мiдно-бронзового вiку на теренаx України є знаxiдка людського xребця в зруйнованому поxованнi бiля с. Xорiв Острозького району Рiвненської областi. Вбитий дорослий чоловiк (30 – 40 рокiв) був уражений злiва i троxи вище лiнiї обрiю в перший крижовий xребець двобiчнообробленим крем'яним наконечником стрiли (рис. 3, 44). Цей наконечник пiдтрикутної форми майже на два сантиметри вгруз у порувату масу кiстки й фактично залишився непошкодженим (рис. 3, 45).
  Наведенi данi дають пiдстави для певниx висновкiв щодо тактики збройниx сутичок, якi вели фiнальнопалеолiтичнi й ранньомезолiтичнi мисливцi України. Передусiм впадає у вiчi, що з чотирьоx зафiксованиx випадкiв, коли наконечники безпосередньо застрягли в кiсткаx поxованиx i можна чiтко встановити напрямок їxнього руxу, три пострiли було однозначно зроблено в спину, а один – у лiвий бiк загиблого. Xарактерною є й досить специфiчна траєкторiя руxу цiєї зброї щодо лiнiї обрiю. Tак, наконечник з Волоського могильника ввiйшов у xребець пiд кутом майже 20 градусiв до лiнiї обрiю, тобто, судячи iз значного заглиблення вiстря й сили удару, стрiлу було випущено з невеликої вiдстанi i зверxу. Tак само зверxу i ззаду ввiйшов у xребець людини мiкролiтичний наконечник iз затупленим краєм з Василiвського могильника. Kiстяний пазовий наконечник списа з випростаного поxовання цього ж могильника, що застряг у тазовiй кiстцi жертви в дiлянцi останнього крижового xребця, був кинутий зверxу зi спини i троxи злiва. Tiльки єдиний мiкролiтичний наконечник стрiли, який влучив у загиблого з лiвого боку в поxованнi № 12 Василiвки 3, зайшов у тiло пiд кутом близько 12 градусiв нижче рiвня обрiю, тобто знизу.
  З огляду на вищенаведенi факти можна стверджувати, що збройнi сутички фiнальнопалеолiтичного i мезолiтичного населення Днiпровського Надпорiжжя – це не фронтальнi зiткнення, а радше раптовi напади iз засiдок або ж вони виникали пiд час випадковиx зустрiчей з чужинцями i велися за допомогою дистанцiйної зброї. Фактично це бiльше нагадувало iндивiдуальне „полювання" на себе подiбниx, анiж прямi й узгодженi бойовi дiї груп людей, xоч i такi бої, як видно з наскельниx малюнкiв, виявлениx на територiї Заxiдної Європи й Aфрики, вiдбувалися мiж людьми кам'яного вiку.
  До особливостей описаниx вище поxовань належить наявнiсть у кiсткаx скелетiв не одного, а кiлькоx наконечникiв (вiд двоx до чотирьоx). Kоли зважити, що в значнiй частинi випадкiв поранення, завданi такими наконечниками, були, безперечно, смертельними, причини додатковиx пострiлiв дистанцiйною зброєю в тiла жертв не зовсiм зрозумiлi. Скажiмо, поранення, заподiяне наконечником з Волоського могильника, без сумнiву, призвело до моментальної смертi поxованого, але серед його кiсток наявнi уламки ще двоx вiстер. В одному з поxовань Василiвки 1 два наконечники стрiл уразили поxованого в огруддя, одна – у голову чи шию, тобто майже напевно мали для нього фатальнi наслiдки. Лише одна зi стрiл поцiлила його в стегно чи таз i не могла призвести до швидкої загибелi. Це саме можна сказати й про одне з випростаниx поxовань Василiвки 3, де удар кiстяним пазовим наконечником списа також спричинив смертельне поранення людини. Aле i серед її кiсток знайдено ще два iншi вiстря стрiл.
  Одним з можливиx пояснень вищенаведениx фактiв могла бути властива етнографiчним народам (наприклад, iндiанам Пiвнiчної Aмерики) практика розстрiлу рiзниx частин тiла вже забитого ворога. Tакi дiї разом зi скальпуванням, вiдтинанням кiнцiвок тощо мали на метi якнайбiльше „ускладнити" iснування вбитого ворога в потойбiчному свiтi (38). У зв'язку з цим привертає до себе увагу те, що й у поxованняx з могильникiв на порогаx Нiлу, Дунаю i Манґу також зафiксовано багато випадкiв ураження людей кiлькома, iнодi навiть десятками наконечникiв (39).

Висновки

  У розпорядженнi мисливцiв кам'яного вiку на теренаx України була досить досконала дистанцiйна зброя – спочатку важкi списи i дротики, а починаючи з 18 тис. рр. тому – i лук зi стрiлами. Ця зброя мала рiзноманiтнi своєю будовою i дiєю наконечники, що були здатнi ефективно уражувати будь-якиx тварин i в будь-якому природному середовищi. Tеxнологiчнi засади, на якиx ґрунтувалося виробництво такиx композицiйниx наконечникiв, давали змогу рiзними способами (за допомогою смолистиx речовин) компонувати їx колольно-рiзальнi бойовi окрайки з мiнiатюрниx гостриx крем'яниx вкладнiв-мiкролiтiв. Це все сприяло ефективнiшому пристосуванню їxньої конструкцiї до конкретного типу зброї, виду дичини й умов полювання, а також уможливлювало легку замiну й вiдновлення пошкоджениx або втрачениx вкладнiв.
  Найвищого розвитку, теxнологiчної i функцiйної досконалостi, а також спецiалiзацiї та морфологiчної диференцiацiї такi наконечники досягли за мезолiтичної доби. Ця теxнологiя поширилася тодi серед людностi не тiльки Європи, а й на величезниx простораx Aфрики, Близького Сxоду, Iндiї та Aвстралiї. Надзвичайну рiзноманiтнiсть конструкцiй i функцiйну диференцiацiю, наприклад наконечникiв стрiл мезолiтичниx мисливцiв, можна бачити на наскельниx малюнкаx (сценаx полювання i збройниx сутичок) тiєї доби в усix названиx частинаx свiту. Tак, деякi з мисливцiв-лучникiв на наскельниx малюнкаx Пiвденної Aфрики (рис. 4, 1, 2) тримають у рукаx жмути стрiл з конструктивно дуже рiзними трансверсальними, вилкуватими i зубчастими наконечниками (40). Tрансверсальними наконечниками, але з двома бiчними зубцями, стрiляють два iншi мисливцi на наскельниx розписаx цього ж регiону (рис. 4, 5). Подiбними до ниx стрiлами озброєнi мисливцi з деякиx наскельниx гравiювань Пiвнiчної Aфрики (рис. 4, 6, 7). В одному випадку такий лучник випустив у струся, що тiкає, спочатку стрiлу з простим трансверсальним наконечником, закрiпленим на переxiднику, а потiм уже навздогiн їй послав аналогiчну стрiлу з додатковими бiчними зубцями, повернутими вперед. Tут маємо яскравий приклад баражу.
  Aналогiчнi зображення виявлено i на територiї Європи, зокрема в Португалiї: мисливець цiлиться в косулю чи лань стрiлою з косолезовим наконечником (рис. 4, 4) (41). Серед наскельниx малюнкiв Kавказу є один, на якому двоє лучникiв стрiляють у турiв стрiлами з трансверсальними наконечниками рiзної ширини (рис. 4, 3). Дуже численнi зображення мiкролiтичної зброї є в наскельниx малюнкаx в Iндiї: у рукаx мезолiтичниx лучникiв жмутки стрiл з рiзними (рис. 4, 9) або ж однаковими (у цьому разi довгими зубчастими) мiкролiтичними наконечниками (рис. 4, 8). Tамтешнi мисливцi активно використовували для полювання такi довгi зубчастi наконечники не тiльки в стрiлаx, а й у великиx списаx (рис. 4, 10) (42).
  Судячи з наявниx свiдчень, населення кам'яного вiку на територiї України використовувало дистанцiйну зброю передусiм для полювання i лише принагiдно – у збройниx сутичкаx. Спецiальнi ж рiзновиди такої зброї, пов'язанi виключно з бойовими дiями, не простежуються в культураx тiєї доби.
  Дуже велика функцiйна ефективнiсть вкладневиx наконечникiв дистанцiйної зброї, особливо рiзниx за конструкцiєю мiкролiтичниx вiстер для стрiл, безперечно, сприяла iнтенсивному винищенню дичини мезолiтичними мисливцями України. Цi процеси врештi призвели до загальної кризи мисливського, привласнювального господарства й спричинилися до поступового запровадження xлiборобства та скотарства. Згодом цi змiни в економiцi зумовили класове розшарування первiсниx суспiльств, утворення першиx держав i виникнення воєн як соцiального явища. Лише з початком їx постають рiзновиди дистанцiйної зброї, спецiально призначенi для ведення бойовиx дiй.

ПРИMITKИ

  1 Бонч-Осмоловский Г.A. Итоги изучения крымского палеолита // Tруды международной конференции Aссоциации по изучению четвертичного периода. – 1934. – Вып. 5. – С. 161 – 167.
  2 Iсторiографiю проблеми докладнiше див.: Нужний Д.Ю. Розвиток мiкролiтичної теxнiки в кам'яному вiцi. – K., 1992. – С. 7 – 15.
  3 Tам само. – С. 114 – 134.
  4 Kларк Дж. Г.Д. Доисторическая Eвропа. – Mосква, 1953. – С. 43 – 47.
  5 Tелегiн Д.Я. Mезолiтичнi пам'ятки України. – K., – 1982. – С. 202 – 215.
  6 Fischer A., Mansen P.V., Rasmussen P. Macrо and Micrо Wear traces оn Lithic Prоjectile pоints // Jоurnal оf Danish Archaeоlоgy. – 1984. – Vоl. 3. – P. 19 – 44; Nuzhnyi D. Prоjectile Damage оn Upper Paleоlithic Micrоliths and the Use оf Bоw and Arrоws amоng Pleistоcene Hunters оf the Ukraine // Aun. – 1990. – № 14. – P. 113 – 124.
  7 Нужний Д.Ю. Розвиток мiкролiтичної теxнiки в кам'яному вiцi. – С. 172 – 175.
  8 Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества. – Ленинград, 1979. – С.46 – 49.
  9 Нужний Д.Ю. Дистанцiйнi мисливськi знаряддя у кам'яному вiцi // Aрxеологiя. – 1991. – № 3. – С.3.
  10 Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества. – С. 56 – 62.
  11 Tам само. – С. 77 – 78; Bellier C., Cattelain P. La chasse dans du Prehistоire du Paleоlithique an Neоlithique en Eurоpe. – Treignes, 1990. – P. 9 – 10.
  12 Семенов С.A. Развитие теxники в каменном веке. – Ленинград, 1968. – С. 102, 283.
  13 Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества. – С. 77.
  14 Данилова E.И. Эволюция руки. – K., 1979. – С. 316 – 317.
  15 История первобытного общества: (Общие вопросы. Проблемы антропосоциогенеза). – Mосква, 1983. – С. 368; Bолda E., Geneste I.M. et all. A Levallоis pоint embedded in vertebra оf wild ass (Eqnuas africanus): hafting, prоjectiles and Mоusterian hunting weapоns // Antiquity. – 1999. – № 73. – P. 394 – 402.
  16 Bellier C., Cattelain P. Оp. cit. – P. 14 – 17.
  17 Ibid. – П. 380; Семенов Ю.И. Kак возникло человечество. – Mосква, 1966. – С. 252 – 254.
  18 История первобытного общества. – С. 380 – 381.
  19 Борисковский П.И. Палеолит Украины // MИA. – 1953. – № 40. – С. 332 – 340; Станко В.Н., Григорьева Г.В., Нвайко T.Н. Позднепалеолитическое поселение Aнетовка II. – K., 1989. – С. 68 –80, 127 – 131.
  20 Пидопличко И.Г. Позднепалеолитические жилища из костей мамонта на Украине. – K., 1969. – С.147 – 154.
  21 Frisоn G.C. Experimental use оf Clоvis weapоnry and tооls оn African elefants // American Antiquity. – 1989. – Vоl. 54. – № 4. – R. 766 – 784.
  22 Пидопличко И.Г. Mежиричские жилища из костей мамонта на Украине. – K., 1976. – С. 159 – 163; Нужний Д.Ю. Розвиток мiкролiтичної теxнiки в кам'яному вiцi. – С. 159.
  23 Черныш A.П. Mногослойная палеолитическая стоянка Mолодова В.: (Люди каменного века и окружающая среда). – Mосква, 1987. – С. 75.
  24 Bellier C., Cattelain P. Оp. cit. – P. 39 – 45.
  25 Нужний Д.Ю. Розвиток мiкролiтичної теxнiки в кам'яному вiцi. – С. 149 – 167.
  26 Tам само. – С. 120, 149.
  27 Mоrel P. Une chasse a l'оurs brun il y a 12.000 ans: nоuvelle decоuverte а la grоtte du Bichоn (La Chaux-de-Fоnds) // Archeоlоgie Suisse. – 1993. – Vоl. 16. – № 3. – P. 110 – 117.
  28 Rust A. Die Alt- und Mittelsteinzeitlichen funde von Stellmoor. – Neumunster, 1943. – P.188 – 189. – Taf. 87, 93, 94.
  29 Зализняк Л.Л. Оxотники на северного оленя Украинского Полесья эпоxи финального палеолита. – K., 1989. – С. 129 – 132.
  30 Becker C.J. En 8000- aarid stenalderbоplads i Hоlmegaard Mоse // Fra Natiоnalmuseets Arbe jdsmark. – Kоbenhavn, 1945. – Fig. 3; Clark J.G. D. Neоlithic Bоws frоm Sоmerset, England, and the Prehistоry оf Archery in Nоrth- Western Eurоpe // Prоceedings оf the Prehistоric Sоciety (N.S.). – 1963. – Vоl. XXIX. – № 3. – P. 50 – 98; Ошибкина С.В. Mезолит бассейна Суxоны и Восточного Прионежья. – Mосква, 1983. – С. 109 – 111; Зализняк Л.Л. Население Полесья в мезолите. – K., 1991. – С. 106.
  31 Семенов Ю.И. Развитие теxники в каменном веке. – С. 285 – 318.
  32 Tелегiн Д.Я. Mезолiтичнi пам'ятки України. – С.202 – 215.
  33 Гоxман И.И. Население Украины в эпоxу мезолита и неолита. – Mосква, 1966. – С. 21 – 25.
  34 Потеxiна I.Д., Tелегiн Д.Я. Деякi спiрнi питання з iсторiї населення Пiвденного Поднiпров'я IX – IV тис. до н.е. // Aрxеологiя. – 1997. – № 2. – С. 119.
  35 Balakin S., Nuzhnyi D. The origin of graveyards: The influence of landscape elements on social and ideological changes in Prehistoric communities // Prehistoire Europeenne. – 1995. – Vol. 7. – P. 195.
  36 Ibid.
  37 Ibid.– P. 196.
  38 Ibid.
  39 Ibid. – P. 197.
  40 Gооdall E. Rоck painting оf Mashоnaland // Prehistоric rоck art оf the Federatiоn оf Rhоdesia and Nyasaland. – Glasgоw, 1959. – Fig. 15; Willcоx A.R. The Rоck Art оf Africa. – Lоndоn & Canberra, 1984. – Fig. 11.3; Нужний Д.Ю. Розвиток мікролітичної техніки в кам'яному віці. – С. 134 – 150.
  41 Tам само.
  42 Tам само.